Концепція “відкритої” драми в польській літературі другої половини ХХ ст. (на матеріалі драми Т. Ружевича “Картотека”)

Тема: Концепція “відкритої” драми в польській літературі другої половини ХХ ст. (на матеріалі драми Т. Ружевича “Картотека”)

Тадеуш Ружевич

Рубрика: Польська література, Польська філологія
Вид: дипломна, навчальний матеріал
Мова: українська

Кількість сторінок: 75
Ціна: 100 грн.

Замовити повний варіант роботи

Поряд із розвитком польської поезії та прози одне з важливих місць в сучасній літературі Польщі займає розвиток драматургії.

Польські письменники-драматурги, такі як Станіслав Ігнацій Віткевич (представник авангардної драматургії і засновник “театру чистої форми”), Єжи Шанявський та Леон Кручковський (представляли реалістичний напрям польської драматургії), Вітольд Гомбрович (письменник світового значення, який головною темою своїх творів зробив звільнення людини від тиску маси), Славомір Мрожек (видатний сучасний польський драматург, творчість якого можна окреслити як “драматургію парадоксу”), Єжи Завєйський, Роман Брандштетер та Ярослав Івашкевич (творці психологічних та ідейних драм), Ярослав Марек Римкевич (представник т. зв. “поетичного театру”) дали світові надзвичайно багато цікавих і новочасних драматичних творів.

Особливе місце серед цієї плеяди літературних діячів займає сучасний польський письменник Тадеуш Ружевич.

Тадеуш Ружевич вніс польську літературу до європейської свідомості, його твори перекладалися та інсценізувалися в багатьох країнах. Тадеуш Ружевич створив свій театр, який виростав з його поезії. Його творчість – поетична, прозова і драматична – стала справжнім відкриттям і новаторством в польській літературі.

Художня концепція, втілена в драматургії Тадеуша Ружевича, є оригінальним авторським шляхом самовираження. П’єса “Картотека” (1960) – дебют Ружевича-драматурга, втілює головну ідею автора, суть якої полягає у створенні “відкритої” драматургії.

В науковій літературі бракувало цілісного ґрунтовного аналізу проблеми формування концепції “відкритої” драми в польській літературі другої половини ХХ ст.

Актуальність дослідження драм Ружевича полягає в недостатній вивченості у сучасній українській полоністиці його драматичної творчості. Сучасний український театральний глядач теж мало знайомий з його п’єсами. В більшості випадків Тадеуша Ружевича розглядають як поета, драми якого “виросли” з його поезій, однак його драми – це цілком самостійні твори, які покликані по-новому розкрити світобачення автора, наочно продемонструвати зміну людської особистості в післявоєнному світі.

Метою даного дослідження є аналіз концепції “відкритої” драми в польській драматургії другої половини ХХ століття на основі драм Тадеуша Ружевича.

Суспільні зміни, зростання конфліктів змінили спосіб мислення як всіх поляків, так і митців, зокрема. Адже саме життя перетворилося на “театр”, змінило очікування, прагнення кожного поляка. Якщо протягом 60-х – 70-х років ХХ ст. популярним був театр абсурду, гротеск, екзистенціалізм, романтична драматургія, то 1980-1982 роки вивільнили справжні емоції людей, а не уявні. Не було драматичних творів, які б відгукнулися на нові запити людей, які б простою мовою підняли ідеологічні, політичні проблеми.

Також в цей час розпадаються експериментальні театри – напіваматорські, напівпрофесійні. Економічна криза знищила їх повністю. Відбудова театрального життя, його інституційних форм розтягнулася на довгі роки, оскільки “мертва хвиля” виявилася винятково дошкульною та довготривалою.

Звичайно, що і цей час мав певні здобутки в драматургії. Насамперед, слід згадати, виставу “Полонез” (“Polonez”) (постановка спектаклю 1981 р.); “Зразок метафізичних доказів” (“Wzorec dowodów metafizycznzch”) Тадеуша Брадецького (постановка 1985 р.); “Дерева” (“Drzewa”) Вєслава Мислівського (постановка 1988 р.); “Портрет” (“Portret”) Славоміра Мрожека (постановка 1987 р.). В цей час проводилися на сценах театрів також вечори поезії. У творах цих авторів переважали психологічні мотиви. Також можна побачити зацікавлення комедією, сатирою. Проте в цей період в драматургії було значно менше відкриттів, аніж в попередній, а також у порівнянні з поезією. 90-ті роки ХХ століття принесли з собою демократичні перетворення та економічні реформи. В цей час продовжували творити вже згадані вище драматурги, серед них і Тадеуш Ружевич.

Тадеуш Ружевич – один з найвідоміших у світі сучасних польських письменників. Він лауреат численних премій, почесний доктор кількох університетів Польщі. Член академій мистецтв Німеччини (член Баварської Академії мистецтв (1981), член Берлінської академії мистецтв (1987). Тадеуш Ружевич народився 9 жовтня 1921 року в місті Радомсько. Тадеуш був другим сином у сім’ї. Старшим братом був Януш, що згодом став поетом, молодшим – Станіслав, згодом кінорежисер та сценарист. Тадеуш Ружевич почав друкуватися з сімнадцяти років. У роки Другої світової війни разом зі своїм братом Янушем брав участь у партизанському русі в складі Армії Крайової. Під час війни нелегально видана його перша книга “Лісове відлуння”. Після закінчення війни, в 1945 року, отримавши атестат про закінчення школи, Ружевич вступає до Ягеллонського університету в Кракові, де протягом чотирьох років вивчає історію мистецтв.

У 1945 –1946 роках Ружевич різко і безповоротно пішов “від себе вчорашнього”, позбувся всіх політичних ілюзій, пов’язаних з довоєнною Польщею. Досвід Другої світової війни залишив незгладимий слід на всій його творчості і знайшов відображення в його творах як тема кризи комунікації. В 1947 році виходить його перша поетична збірка “Занепокоєння” .

До часу свого дебюту як драматурга в 1960 році Ружевич вже був визнаним поетом, автором дванадцяти віршованих збірок. З того часу письменник створив понад півтора десятка п’єс, що стало успішним продовженням його поетичної та прозової творчості. У драматургії Ружевич створює п’єси без дії, в якості героя виступає звичайна людина. У 1968 році у зв’язку зі своєю літературною діяльністю Ружевич переїжджає до Вроцлава, де прожив усе своє подальше життя.

Протягом 60-років ХХ ст. Ружевич написав, окрім “Картотеки”, наступні драми: “Група Лаокоона” (“Grupa Laokoona”,1961), “Свідки або наша мала стабілізація” (“Świadkowie albo nasza mała stabilizacja”, 1962), “Перерваний акт” (“Akt przerywany”,1964), “Смішний дідок” (“Śmieszny staruszek”,1964), “Вийшов з дому” (“Wyszedł z domu”,1964), “Спагеті і меч” (“Spagetti i miecz”, 1964), “Моя донечка (сценарій)” (“Moja córeczka (scenariusz filmowy)”,1966), “Стара дама висиджує” (“Stara kobieta wysiaduje”, 1966). В цих творах драматург намагався висловити актуальні проблеми сучасності. Він поєднує сувору прозу життя та поетичні образи, створює особливе мовлення драми, використовує розширені ремарки-есе-автокоментарі, що має наслідком оновлення на рівні форми, наповненої актуальним та універсальним змістом.

Протягом 70-80-х років ХХ ст. Ружевичем були створені: “Природний приріст” (“Przyrost naturalny”,1970), “Театр непослідовності” (“Teatr niekonsekwencji”, 1970), “П’ять п’єс” (“Райський садок” та інші) (“Pięć sztuk”,1970), “Похорон по-польськи” (“Pogrzeb po polsku”, 1971), “Рачки” (“Na czworakach”,1971), “Фіктивний шлюб” (“Białe małżeństwo”,1974), “Голодний іде геть” (“Odejście Głodomora”,1976), “В пісок” (“Do piachu…”,1979), “Театр” (“Teatr”, 1988), “Пастка” (“Pułapka”, 1989). В цих творах автор досліджує феномен мистецтва, взаємовідносин художника і суспільства, а також власне соціум.

Для польської літератури творчість Тадеуша Ружевича стала відкриттям. Завдяки оригінальній поетичній манері його інтелектуально-філософська драматургія виділяється серед творчості сучасників. Метафорика творів вкрай ощадлива, а тому і контрастна. Думка автора подається без розлогих художніх коментарів, дуже чітко, зрозуміло. Творчість Ружевича була в цьому плані “першою ластівкою”. У його творах немає повчань, в той самий час гуманістична авторська позиція очевидна. Ружевич зображував світ без прикрас, повідомляв про нього жорстоку істину, але не штовхав читача до відчаю, а тільки спонукав його мислити.

Творчість Ружевича-драматурга сприяла також появі нової термінології в польському літературознавстві та театрознавстві: “неможливий театр”, “театр непослідовності”, “внутрішній театр”, “ненаписана п’єса”, “реалістично-поетична п’єса”, “відкрита драматургія”. Це формулювання самого Ружевича. Критики теж доповнили “словник” поетики Ружевича іншими поняттями: “жанровий замісник”, “театр нечистої форми”, п’єса-ремарка, п’єса-сценарій, “постмодерністська п’єса”.

До часу свого дебюту як драматурга в 1960 році Ружевич вже був визнаним поетом, автором дванадцяти віршованих збірок. З того часу письменник створив понад півтора десятка п’єс, які стали успішним продовженням його поетичної та прозової творчості. У драматургії Ружевич створює п’єси без дії, в якості героя виступає звичайна людина. Ружевич-драматург створює новий, відмінний від попередників, “драматургічний алфавіт”. Про початок роботи над “Картотекою” автор писав: “Я знав, що… повинен відбутися… великий вибух. … Під час роботи над “Картотекою” мене мучили сумніви… Я уявляв його швидше як поетичний твір, перенесений на сцену…” Обставини і час виникнення твору : “Картотека” Тадеуша Ружевича була написана у 1958-1959 роках. Була закінчена і вперше поставлена на сцені в 1960 р. Твір вперше опублікували в збірнику під назвою “Зелена троянда. Картотека” (“Zielona róża. Kartoteka”). Згодом відбулася її прем’єра на сцені Драмтеатру у Варшаві. Художня концепція, втілена в драматургії Тадеуша Ружевича, являє собою примітний, оригінальний авторський шлях самовизначення. П’єса “Картотека” (1960), будучи дебютом Ружевича-драматурга, втілює основну ідею автора, що полягає у створенні “відкритої” драматургії. Концепція “відкритої” драматургії означає вільне використання форми, “відкритий” характер творів, здатних містити в собі різноманітні сторонні елементи, а також має на увазі незавершеність творчого процесу й звертання до створеного автором раніше. Сам драматург не раз заявляв про те, що деякі свої твори він не може завершити, а до закінченого повертається знову.

Своєрідна концепція людини в “Картотеці” – воєнне покоління, яке характеризується апатією, втратою віри в цінності, невмінням зібрати воєдино розсипане життя.

Метою, яку поставив перед собою автор, створюючи дану драму, був показ внутрішнього світу людини, який належить до покоління “Колумбів”, тобто людей, молодість яких співпала з часами війни і окупації. Герой є своєрідним накопичувачем досвіду і внутрішніх тривог самого Ружевича, який теж молодим пережив війну. Цей твір є балансом досвіду і переживань звичайної людини за часів хаосу, драма розкриває людину, заплутану в історію. Варто підкреслити, що ця проблематика з’являється також в поетичній творчості Ружевича, в якій ліричний герой переживає ті самі душевні розлади і тривоги, що й головний герой драми. Драматург не аналізує цілу епоху чи конкретну біографію, він розкриває становище людини, “враженої” війною. Психічний стан героя неврівноважений, адже розпалася його система цінностей. І на цьому повинна бути сконцентрована увага читача драми і глядача вистави...

Композиція драми Ружевича “Картотека” є відкритою конструкцією, монтажем різноманітних елементів. П’єса втілила в собі концепцію театру “відкритої форми”. Відкрита драматургія означає вільне використання форми драматичного твору, поєднання непоєднуваного, а також незавершеність творчого процесу, можливість повернутися до нього знову. Композиція “Картотеки” є спробою сконструювати драму без фабули, через неї виражено суть “відкритої драми” Ружевича: відсутність поділу часу, місця і дії в творі. Композиція драми створена за допомогою техніки колажу – компонування твору через скріплення фрагментів життя Героя. Ці фрагменти, уривки і є “Картотекою”.