Релігійна і церковна лексика у романі Любка Дереша “Голова Якова”

Любко Дереш

Тема: Релігійна і церковна лексика у романі Любка Дереша “Голова Якова”
Рубрика: Українська література
Вид: курсова, навчальний матеріал
Мова: українська

Кількість сторінок: 36 (+ картотека 92 стор.)
Ціна: 100 грн.

Замовити повний варіант роботи

У словниковому складі української мови релігійно-церковна лексика становить якісно особливу групу. Арсенал даних мовних засобів сучасної української мови настільки багатий, що ним можна передати не лише власне певну релігійну думку, ідею, а й висловити прихований зміст сказаного, створити якісно новий образ, передати стан свідомості людини тощо.

Актуальність теми дослідження. Проблеми використання релігійно-церковної лексики в українській літературній мові є одними з основних для сучасних лінгвостилістики, лінгвістики тексту, лінгвоаналізу та інших лінгвістичних дисциплін. На сьогодні важливим в українській філології стало дослідження певних номінацій у мовленні письменників та поетів. Це стосується і релігійної лексики. Слід зауважити, що релігійний стиль виокремився порівняно недавно і потребує ґрунтовного дослідження. Також необхідно вивчати застосування основних лексичних засобів даного стилю у творах не конфесійних, не релігійних за змістом. Це допоможе найбільш точно сприйняти поезію та прозові твори, зрозуміти, що саме хотів сказати автор, використовуючи той чи інший релігійний символ.

Романи сучасного молодого письменника Любка Дереша вирізняються з-поміж творів інших письменників-постмодерністів якраз тим, що у них широко представлена релігійно-церковна лексика як християнства, так і інших світових релігій. Особливо дане твердження стосується роману письменника, який вийшов друком у 2012 р. під назвою “Голова Якова”. Для розуміння специфіки художнього світу Любка Дереша важливе значення має аналіз використання ним релігійно-церковної лексики. Загалом засоби конфесійного стилю мови настільки різноманітні, що їх потрібно активно вивчати саме в прозових творах. Досліджувана проблема для свого всеохоплюючого висвітлення потребує подальшого вивчення.

Метою даного дослідження є вивчення особливостей використання релігійної та церковної лексики у романі Любка Дереша “Голова Якова”.

Практика використання релігійної лексики в сучасній українській літературі є широко відомою. Спеціального терміну для визначення даної групи слів не існує. Традиційно її називають релігійною/ християнською/ церковною лексикою. Перший термін означає не лише християнську лексику, але й язичницьку, а також лексику інших релігій. Церковна лексика може визначатися занадто вузько, як лексика церкви як певної суспільної організації, а також як архітектурної форми. Існує також термін конфесійна лексика. Цей термін універсальний, оскільки саме поняття “конфесія” (лат. confessio — визнання) – особливість віросповідання в межах певного релігійного вчення, а також об’єднання віруючих, послідовників цього релігійного віросповідання) часто вживається для опису різних християнських церков, наприклад, православ’я, католицизму і багатьох варіантів протестантизму. Цей термін також використовується і для опису гілок юдаїзму, та зрідка для гілок ісламу.

Найчастіше у творчості українських письменників та поетів вживаються лексеми які характеризують саме церкву, храм, його зовнішній вигляд, внутрішні атрибути, церковне начиння, духовенство, релігійні свята, використовуються теологічні терміни, що стосуються статусу церкви, теологічної науки, релігійно-міфологічних осіб, загальних назв релігійно-культових понять тощо. Однак, слід зауважити, що релігійно-церковна лексика використовується не лише у прямому значенні для опису тла, на якому розгортаються ті чи інші події, а й у якості символів, для підкреслення певного емоційного стану, розкриття свідомості героїв творів та ін. Вживаються у творчості українських письменників та поетів й релігійно-церковні антилексеми. Наприклад: життя – смерть, душевний – тілесний, рай – пекло, день – ніч. Христос – антихрист, віруючий – атеїст та ін. У системі виразових засобів антоніми виконують важливі функції зіставлення або протиставлення, іноді поєднують їх, є надзвичайно виразним стилістичним засобом. Витворюючи яскраві контрастні картини, вони вичерпно розкривають зміст різноманітних понять, допомагають розмежовувати якості, почуття, дії, стани, утверджують діалектику життя, що є постійною боротьбою протилежностей. Символ є незамінним компонентом даної групи лексики.

Багатим на релігійну лексику є роман талановитого сучасного письменника Л. Дереша під назвою "Голова Якова". Роман – алюзія на твір Володимира Лиса “Століття Якова”, а назва роману є одним із ключів його інтерпретації. Червоною стрічкою роману є самопошук у форматі, здебільшого, монологу, ключові питання буття, які задає в певний час собі кожна людина і яким присвячено чимало літератури, як духовної так і світської. Допоки існує людина, до того часу і будуть лунати ці питання зі сторінок книг, із динаміків аудіо програвачів чи вібрацією інструментів, з будь якого полотна. Головний герой – вкрай талановитий композитор Яків, який вдає, буцімто, окрім його реальності, іншої не існує.

“Голова Якова” оповідає про те, що у сучасному світі, де існує Інтернет та глобальність інформації, розгорнулось море небезпек на шляху до усвідомлення себе. У творі широко використовується релігійна та церковна лексика, але роман не є конфесійним за стилем. Головна роль усіх лексичних засобів – відтворити нестримний потік свідомості в мисленні Якова та інших героїв роману. Головним героями роману є три брати Яків, Матвій, Іван, імена яких відразу викликають асоціації з біблійними персонажами. Для характеристики жіночих образів Любко Дереш теж широко застосовує релігійну лексику. Окремі лексеми почерпнуто як з давньогрецької, скандинавської, слов’янської язичницьких релігій, так і з Біблії та Євангелій. Наречена Якова – Ірена постає перед читачем у найрізноманітніших образах, іпостасях. “Отже, ти – Ірена. Моя Амнезія, богиня забуття, ти котра вийшла з розкроєної модою голови Афродіти, ти, що нагороджуєш терпкими плодами амнезії, ти, що показуєш скандинавське кіно про асів і велетів, ти, що співаєш Старшу Едду під звуки електро, ти, що знаєш значення фінського слова toska – відчуття, яке виникає при погляді на засніжене поле в місячну ніч. Ти нагороджуєш мене забуттям і ніччю душі, ти даєш мені нюхати кору священного тиса, ти скажеш мені підвісити себе за ногу до Дерева на краю прірви, я знаю, ти зробиш це ти волшба, ти вьольва, ти вульва, ти моя Мандрагора”...

У романі Любка Дереша надзвичайно велика кількість релігійних символів, та, власне весь роман – суцільна символіка тексту, образів, роздумів… Під час написання твору автор подорожував до Єгипту, вивчав веди. Цим, до певної міри, можна пояснити величезну кількість символів, лексики, притаманної східним релігіям, використаних у романі. Загалом релігійна лексика – важливий стилетворчий елемент мови автора. Більшість лексем релігійно-церковного виду мови вживаються у переносному значенні. Найширше представлені конфесійні лексеми індуїзму та буддизму. часто вживаються імена Творця та богів і божеств з грецької, скандинавської, слов’янської, індійської, буддистської міфології, згадуються боги індіанських племен. Проводяться прямі паралелі з апокаліптичним настроями і календарем майя, в якому нібито були пророцтва такого змісту. Для розкриття характерів героїв твору використовуються образи біблійних персонажів. Окремі лексеми мали або мають декілька значень і використовуються автором у всіх цих значеннях у творі (в першу чергу, це стосується лексеми Люципер (світлоносний, ангел, Ісус –сатана, демон).

Головним для письменника є символічне навантаження релігійного поняття, категорії; алегорія, метафоричність. Стиль Любка Дереша – це суміш цих понять, головною метою якого є показ потоку свідомості, глибокого внутрішнього наповнення особистості, текст твору настільки насичений різними художніми і стилістичними засобами – метафорами, порівняннями, фразеологізмами, символічними образами, специфічною лексикою, що це дозволяє уявити твір як одну суцільну містифікацію.