Рубрика: Філологія Вид: реферат
Мова: українська
Кількість сторінок: 15
РОЗДІЛ І. Семантико-дериваційні засоби створення експресії у творах поетів-шістдесятників
1.1. Слова із суфіксами суб’єктивної оцінки
У формуванні емоційно-експресивної лексики важливе значення мають різні морфеми, зокрема, суфікси. Постійно діючим джерелом поповнення мови іменниками, прикметниками із суфіксами суб’єктивної оцінки є розмовна мова. Продуктивним засобом створення емоційного колориту, яскравості, образності мови є суфікси на позначення позитивної чи негативної суб’єктивної оцінки. Особливу роль в даному випадку відіграють зменшено-пестливі (висловлення любові, ніжності, схвалення тощо) та негативно-оцінні суфікси (діапазон емоційних відтінків від згрубілості, зневажливості, несхвальної оцінки до яскраво вираженої іронії, презирства, ненависті). Звичайно, самі суфікси не виражають позитивного чи негативного значення. Лише сполучаючись із основами слів, суфікс по-новому освітлює зміст кожного слова [15; 64-65].
Спеціальні афікси в поезії Ліни Костенко є характерною рисою дериваційної системи української мови. Саме з їхньою допомогою вона експресивно передає найтонші відтінки почуттів, переживань і оцінок дійсності [21; 15]. Серед них: -очок-: “Двигтить місточок у дві дошки. /– Не бійтесь, куме, іще трошки” [12; 47]; - оньк-: “Ой ти ж роде мій, роде, родоньку! / Чом бур’ян по городоньку?” [12; 56]; -очк- : “Доберемся за три годиночки / за стонадцять верст до родиночки” [12; 56]: -есеньк-: “Чуєш, роде мій, ріднесенький, / хоч би вийшов хто хоч однесенький!” [12; 56]. Розглянуті суфікси є прийомом інтимізації, що його використовує поетеса для емоційного зближення з читачем. Т. Вавринюк відзначає важливу роль, яку відіграють у поезії Ліни Костенко так звані пестливі суфікси [3; 71]. Наприклад: “Вона росте, ще завтра буде вищенька./ Але печаль приходить завчасу. / Це ще не сльози – це квітуча вишенька, / що на світанку струшує росу” [12; 49]. Лексеми зі зменшено-пестливими суфіксами надають поетичним рядкам особливої теплоти, задушевності, ліричності. Суфікси -к-, -ик, -ок, -ц-, -ець, які виражають емоційну оцінність найнижчого ступеня, у Ліни Костенко здатні виражати ще й об’єктивну зменшеність [3; 71]. Наприклад: “Гула земля. Сусідський плакав хлопчик, / хрестилась баба, і кінчався хліб. / Двигтів отой вузесенький окопчик, / де дві сім’ї тулились кілька діб [12; 35]. У наведеному тексті утворення на зразок “хлопчик”, “вузесенький” не лише означають відповідно “маленький хлопчик – дитина”, “дуже вузький окоп”, вони є стилістично забарвленими, є засобом вираження емоцій ліричного героя, експресивності поетичного тексту. Утворення зі згрубіло-збільшувальними суфіксами, властиві розмовному й просторічному мовленню, у поетичних творах Ліни Костенко – це потужні експресивно-характеристичні засоби: “Полковнику! Мечі отакелецькі / щербилися об шаблю об мою” [12; 85]; “А сам він дід старезний, полотняний. / А в нього сива борода, як дим” [12; 92].
Для поетичного мовлення Ліни Костенко характерним є використання емоційно-експресивної лексики, яка утворюється за допомогою суфіксів – пестливих та згрубіло-збільшувальних. Використання такою лексики дозволяє поетесі створити певний психологічний вплив на читача та висловити позитивну чи негативну оцінку зображуваному.
Дослідник ролі емоційно-експресивної лексики у творчості В. Симоненка В. Власенко зауважує, що рядки його поезій часто сповнені гнівом, осудом і священною ненавистю до ворогів Батьківщини. Гнівно-сатирична тональність вислову, характерна для багатьох його віршів, досягається за допомогою вживання відповідної лексики [6; 51]. Зокрема поезіях В. Симоненка зустрічаються лексеми, що виражають емоцію презирства, зневаги з допомогою суфіксів –уга-(-юга-), -ига- та ін.: “І кожного катюгу і тирана / Уже чекає зсукана петля” [16;123]. Суфікс –иць- поєднується із основами слів, коли передається презирство, зневажливе ставлення до когось. У Симоненка, наприклад, в поезії “Я…”: “Він дивився на мене тупо, / Очицями, повними блекоти” [16;124] , лексема, “очицями…” відразу створює в уяві негативний образ місцевого чиновника.
Яскравим прикладом використання зменшувального суфіксу –еньк-, є наступна поезія, головною ідеєю якої є мрія про мирне майбутнє: “У маленьких очах відбивається світ – / Гамірливий, гучний і великий…/ Із маленьких лукавих зіниць / Поглядає на нас майбутнє… [16; 40-41].
Інтимна лірика Василя Симоненка є надзвичайно емоційною. Такий стан досягається через вживання лексики зі зменшено-пестливими морфемами –оньк-, -еньк-, -аньк-, -ин- та ін. Це особливо помітно тоді, коли поет висловлює любов, повагу чи симпатію до зображуваних осіб, предметів, явищ [6; 51]: Я давно про зірку мрію, світлу зіроньку мою [16; 68]. Багата такими лексемами інтимна лірика поета, де постає образ коханої дівчини ліричного героя: “ластів’ятко моє кучеряве” [16;109], який буде “ждати кожної години… / маленьку милу дівчинку мою” [16; 136].
Роль різних морфем (зокрема, суфіксів) у формуванні експресивності та емоційності текстів поезій В. Симоненка полягає в тому, щоб надати словам позитивного чи негативного звучання, щоб підкреслити особливий настрій поезії, а також передати різні відтінки почуття, думки, ставлення самого автора до зображуваної дійсності: від ніжності, любові, поваги до іронії, зневаги, презирства.
Особливістю поезії В. Стуса є надзвичайно велика кількість авторських новотворів. Щодо використання емоційно-експресивної лексики, то перевагу поет надає словам з префіксальним способом творення. Проте у його ліриці можна віднайти невелику частину лексем, які передають емоції та оцінки за допомогою суфіксів. Наприклад, у поезії “За літописом Самовидця”: Стенаються в герці скажені сини України,…/ бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові / у пеклі запеклім, у райському раї страшнім [19; 104]. Біль від зради України її синами автор посилив зменшувально-пестливим “синочки”. У даному випадку поет спирається на фольклор, так “синочки” – складова прокльону матері-України своїх дітей. Або: “Всі вітри зійшлися у полі, / і владять тобою поволі / і грають тобі на басолі/ страшний козачок божевіль” [19; 99]. Лексема “козачок” підкреслює напівбожевілля ліричного героя від пережитих страждань, стан, який неможливо подолати. У текстах “Коли я один-однісінький серед зелених снігів Приуралля, коли в казармі порожньо / серед ліжок і пірамід...” [20; 69]; “І, кавалок болю, / і, самозамкнений, у тьмущій тьмі завис” [20; 123] – за допомогою лексем “один-однісінький”, “тьма-тьмуща” зі зменшувально-пестливим суфіксом –ісіньк- та згрубілим –щ- найвиразніше змальовано пригнічений емоційний стан героя через перебування в місцях позбавлення волі, безкінечну самотність серед невідомості.
Для В. Стуса характерним є передання болю, тягаря страждань через розлуку з Україною та народом: “Народе мій, до тебе я ще верну,/ як в смерті обернуся до життя/ своїм стражденним і незлим обличчям”; “і зійшлися кінці і начала / на оцій чужинецькій землі [19; 356]. Чужина визначена лексемою “чужинецька” земля. Розкриття безмірної глибини страждань відбувається завдяки вживанню слова “стражденний”. Натомість рідний край бачиться автором як “дивен-край”, де “Золотаве пір’я од жар-птиці тулиться до вій” [19; 45] – змальована ніжність у ставленні до рідної землі.
У емоційно-екпресивній лексиці В. Стуса проявляється їхня національна маркованість, почуття любові до України, здатність на подвиг та страждання для своєї Батьківщини. Експресивна лексика із суфіксами оцінного значення найчастіше служить способом протиставлення рідної України і чужини.
Для творчості М. Вінграновського також характерним є широке застосування емоційно забарвленої лексики, чимала кількість якої утворена власне суфіксальним способом за допомогою суфіксів: -єчк-, -очк-, -оньк-, -еньк-, -к- тощо. Наприклад: “Маріє, мріє, мрієчко моя, / Моя Марієчко тривожна, / Твоїм гірким, як світ, ім’ям / Мені звучить хвилина кожна” [5; 195]. Особливістю лірики поета є використання лексем зі зменшувально-пестливими суфіксами у дитячій поезії: “Стала зимонька сумна: / За котом ішла весна!” [5; 101]; “Затисла груша в жовтих кулачках / Смачного сонця лагідні жовточки” [5; 183]; “І жовтеньким курчатка цвітуть” [5; 110]. Ніжність та почуття до жінки в інтимній ліриці передаються за допомогою лексем з позитивно-оцінною семантикою: “Коли твоя рука солодка, ніби слава, / Червонооким пальчиком майне” [4; 31]. Пронизливо-болючий мотив розлуки відтворений за допомогою емоційно-психологічного лексичного ряду: “Ти мені настояна на втечі, / Втеченько, утечо, течія…” [5; 43]. Загалом в інтимній ліриці через емоційно-експресивну лексику передано широкий емоційний спектр почуттів – від найвищої піднесеності до більш спокійних, навіть пригасаючих станів.
Ще одним аспектом поезії М. Вінграновського є застосування фольклорної традиції у ставленні до зображуваного. Наприклад, у поезії “Остання сповідь Северина Наливайка” автор, подібно як у народних піснях, звертається до ворогів ласкаво “воріженьки”: “Воріженьки стоять видзігорні, / Воріженьки стоять, як вода” [5; 147].
Характерною рисою поезій М. Вінграновського є часте вживання лексики, утвореної за допомогою суфіксів позитивно-оцінної семантики у дитячій поезії та інтимній ліриці.
Отже, роль різних морфем (зокрема, суфіксів) у формуванні експресивності та емоційності лексики у поетичних текстах шестидесятників Ліни Костенко, В. Симоненка, В. Стуса, М. Вінграновського полягає в тому, щоб надати словам позитивного чи негативного звучання, підкреслити особливий настрій поезії, а також передати різні відтінки почуття, думки, ставлення самого автора до зображуваної дійсності: від ніжності, любові, поваги до іронії, зневаги, презирства. Семантична багатоплановість та влучність емоційно забарвленої лексики характерна для поезій Ліни Костенко та В. Симоненка. Експресивна лексика із суфіксами оцінного значення у творчості В. Стуса найчастіше служить способом протиставлення рідної України і чужини та є нечисленною. У М. Вінграновського переважає позитивно-оцінна семантика слів. У використанні поетами даного виду лексики часто виявляється фольклорна традиція та національна маркованість, вона значно розширює коло експресивно-оцінних засобів.
1.2. Оказіональні неологізми
Наслідком творчих пошуків поетів та письменників, результатом поєднання авторського неординарного мислення, естетичного смаку, творчої уяви та індивідуального бачення та сприйняття довкілля є індивідуально-авторські неологізми. С. Єрмоленко з цього приводу зазначає: “Хоч письменник і користується загальновживаною мовою, проте його індивідуальне світосприймання, психологія мовотворчості зумовлюють витворення особливостей мовного світу” [8; 305]. Для позначення індивідуально-авторських новотворів широко застосовують термін “оказіоналізм”, тобто такий неологізм має єдину функцію: обслуговувати конкретну мовленнєву ситуацію, мінімальний контекст.
У поетичному тексті Ліни Костенко оказіоналізми є своєрідним експромтом. Емоційно-експресивна стилістична функція оказіонально утворених лексем найповніше виявляється в контексті, в конкретній мовленнєвій ситуації [21; 111]. Хоча поза контекстом ці утворення втрачають свою емоційність. У поезіях можна віднайти наступні новотвори: “І ми… і степ… і жовтий падолист” [12; 26]; “То чого ж я шукаю і чим я жива? / Велемовний світ, велелюдний” [12; 8]; “Гори. Щезай в пожежах самоспалень, / в гірких руїнах власних попелищ!” [12; 11].
Аналізуючи специфіку творення неологізмів Л.Костенко, варто відзначити, що переважно поетеса використовує морфологічні способи словотворення – афіксальний і складання. Серед афіксальних неологізмів досить поширені ті, що утворені суфіксальними способом: “І тільки степ, і тільки спека, спека, / і озерявин проблиски скупі” [12; 210]; “У присмеркові доброї дібровості /пшеничний присмак скошеного дня./ На крутосхилах срібної дніпровості / сідлає вічність чорного коня” [12; 56]. Наведений приклад свідчить, що суфікси -в-, -ин- надають одиничному іменнику “озеро” значення збірності. У другому прикладі суфікс -ість надає оказіоналізму “дібровість” узагальненості, вживається у значенні “усі діброви”. Оказіональне утворення “дніпровість” означає, що схили омивають води Дніпра.
Окремі оказіоналізми у творчості Ліни Костенко утворені з граматичними порушеннями із суфіксом вищого ступеня порівняння -іш-. У поезії Л.Костенко ці афікси приєднуються не до прикметникових, а до іменникових і займенникових основ: “А він мене списом припер до намету / та так свердлить мені у груди, / щоб татари бачили, що він татаріший” [11; 91]. З порушенням норм сучасної української мови утворені оказіональні прислівники на -о: “Король сидів, немов забувши про свою ганьбу. Велично і камінно” [11; 78]; “У них там в небі зоряно і птично” [11; 21].
Продуктивним є творення неологізмів префіксальним і префіксально-суфіксальним способами: “Чужинець ти. І всі ви – яничари./ Турецьке зілля хиже і безнебе [11; 88]. Слово “небо” в поетичному мовленні часто вживається в переносному значенні, символізуючи святість, духовність людини. Префікс без- надає лексемі негативного емоційного забарвлення, означає ворожість, неприязнь. При новотворенні поетеса використовує застарілі префікси о-, од-, у-, які несуть певне стилістичне навантаження у творах на історичну тематику: “Я вже не я. Мене вже улелекали,/ Уже рука не вдержить булави” [11; 10].
Вдається Л.Костенко до творення неологізмів за допомогою складання основ слів: “Є боротьба за долю України. / Все інше – то велике мискоборство” [11; 28]. Оказіоналізм “мискоборство” досить влучно передає думку авторки про те, що розбудові української держави завжди перешкоджала внутрішня боротьба за її владу, матеріальні багатства, а не культурні цінності. Також складні неологізми допомагають надати більш точну, влучну характеристику суспільним проблемам і явищам.
Авторські новотвори Ліни Костенко є творчим феноменом поетеси, характерною ознакою яких є певна спонтанність у творенні. Важливе емоційно-експресивне значення авторські неологізми мають у контексті поезії, вони семантично місткі та образно глибокі.
Поезія В. Симоненка також багата авторськими новотворами, утвореними найчастіше за допомогою складання слів. В одному з віршів автор, звертаючись до коханої, пише: “…З тобою, ніжний, срібномовен, /По морю радості пливу [16; 67]. Художній новотвір “срібномовен” у цій конструкції виступає як своєрідний синонім слова “ніжний”, “найніжніший”. В ліричній поезії “Ти спішила од мене” автором теж використаний новотвір, який створює фон, на якому розгортаються події “тільки чув, як спішиш, як тікаєш од мене / В надвечір’я дзвінке, гамірливо-шалене” [16; 28].
Складні слова присутні і в інших поезіях Симоненка, вони служать порівняннями, висловленими за допомогою утворення складних іменників, прикметників, прислівників. Яскравим прикладом може бути вірш “Вишивальниця”:
Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,
Постели до сонця вишивку-маніжку,
Щоб по тій доріжці з лебедями-снами
Плавати до щастя білими човнами [16; 99].
Цікавий і влучний неологізм, використаний у вірші “Головешка” характеризує багатьох людей радянської пори, які жили лицемірством і кожен у своїй норі “Стільки правд розвелося на світі, Стільки лисячо-людських нір” [16; 44].
В українській лінгвостилістичній практиці часто зустрічаються семантико-дериваційні оказіоналізми, утворені від таких слів, які за літературними нормами не підлягають зменшено-пестливій суфіксації, зокрема від іменників-топонімів: “Вкраїнонько! Розтерзана на шмаття, / у смороді й тумані гнойовім…” [16; 106]. Оказіональність цих утворень у В.Симоненка історично спирається на народно-розмовні та фольклорні традиції [21; 116].
Авторські оказіональні утворення В. Симоненка спираються на розмовні, а також фольклорні традиції і виконують, в першу чергу, оціночно-виражальну функцію. Вони збагачують мову, служать виявом певної діючої образності та емоційності у віршах; надають мові несподіваних словесних форм, які більшою або меншою мірою асоціюються в читача з чимось новим, незвичним.
Розглядаючи особливості творення неологізмів В.Стуса, слід зауважити, що у його поезії, чи не найповніше з-поміж інших представників його доби, розвинувся пошук нових лексем, нових відтінків слів емоційно-психологічного змісту. Поет, як і інші митці його доби, використовує народнопісенний словник. Про це свідчать рядки “Неосяжна осонцена днина” [19;356], в яких демонструється наростання почуттів через використання образу сонця – символу тепла, радості, життя. Неологізм “осонцена” в даному випадку має головне змістове навантаження. Фольклорна формула закладена і в осмисленні чужини, яка у поезіях В. Стуса набуває нових смислових асоціацій: “І вже болить душа на дуб здубіла, / в цій чужаниці, чужбі, чужині!” [19; 22]; “Обабіч – чужаниця, чужина” [19; 22].
Особливістю поезій Василя Стуса є неймовірна виразність, карбування думок, нагнітання почуттів [9; 205]. Вагоме емоційно-змістове навантаження припадає на безсуфіксальні утворення: “Глухоніма вода і сонця спах, / І зойк лісів, нагальний, як падуча” [19; 223]; “Цей погар раю, храм, зазналий скверни” [19; 12] і б . ін.
Вживання складних іменників у творчості В. Стуса допомагає в лаконічній формі відобразити явища і предмети дійсності: “…усе пішло, що ніби тільки снилось, /як життєіснування й життєсмерть” [20; 264]. Оказіональні утворення “життєіснування”, “життєсмерть” підкреслюють авторську думку про те, що фізичне життя людини нічого не варте без її постійного духовного вдосконалення. Використання складних прикметників-неологізмів також викликане стилістичною метою передати різнобічну характеристику предмета, використавши при цьому мінімум мовних засобів: “Куди й пощо? Не відаю, не знаю./ Мідяногорла ремствує сурма” [19; 368].
Велику кількість новотворів у поезіях В.Стуса становлять суфіксальні індивідуальні утворення. Це зокрема і слова із формантами –ння, -ття, -ств: свобода німування, реве повесіння, предковічні начування, спромагання, довкола безгоміння тощо. Приклади свідчать, що твірною основою виступає не лише дієслово, а й інші частини мови, зокрема іменники, прикметники, а це підвищує незвичайність, нетривіальність вислову.
У “Словнику поетичної мови Василя Стуса (рідковживані слова та індивідуально-авторські новотвори)”, укладеного Л.В.Олефіренко, подано зокрема уподобані В. Стусом складні іменники з першою основою все-, на зразок всезнання, всевладдя. Наприклад: всебездоння, всебезрух, всевікна, вседобро, всемежа, всенезустріч, всенищівність, всеочі, всепереляк, всерозхрестя, всетривога, всецарствіє, всечекання [17; 35-40]: “Я єсмь, Вітчизно, як і ти, – єси на всевіки і віки” [20; 78]. Особливістю ідіостилю В.Стуса є часте використання оказіоналізмів – складних іменників, прикметників і прислівників з формантом сто- (стоголосий, столовий, стоустий, сторукий, сторіки, стоголоси, стооко, стогнів). У таких новаціях внутрішня форма є досить прозорою, а створеним за їх допомогою образам притаманна посилена негативна експресія: “Бо що застарі наші болі над цей невидимий стобіль?” [19; 99].
У поезіях В.Стуса для оказіональних іменників характерне поєднання префіксів пра-, про-, па-, пона-, які надають словам відтінку пафосності, урочистості, піднесеності, із емоційно нейтральними основами, різними за частиномовною приналежністю. В результаті такі неолексеми збагачують поетичне мовлення: “Тут паверх, паниз, пажиття і паскін” [19; 167].
Дослідниця Н.Бойко звертає увагу на те, що нових значеннєвих відтінків слова можуть набувати в спеціально організованих контекстах. Прикладом цього може послужити ряд епітетів на зразок вусате сонечко, гострий сміх, діагоналеві галіфе [1; 45].
Неологізми у поетичному дискурсі В. Стуса мають визначальне значення, служать своєрідним каркасом для його творів, передають авторське бачення буття, почуття страждання, розлуки, туги за Батьківщиною, неприйняття реальності на чужині.
Творчість ще одного поета-шестидесятника М. Вінграновського надзвичайно щедра на авторські неологізми, які утворені різними способами – найчастіше складанням основ слів, префіксальним, суфіксальним. Характеризуючи індивідуально-авторське словотворення М. Вінграновського, дослідниця Л. В. Старовойт зауважує: “Це вдалі авторські знахідки, які допомагають передати найтонші душевні порухи, нюанси думки, настрою, світовідчуття” [18].
Головною ознакою індивідуально-авторських неологізмів є утворення їх від прикметникових та прислівникових основ, які вживаються з метою емоційної характеристики предмета чи дії, доведення до крайньої міри збільшення чи зменшення (камінно-мертва, витишений, “ожина стала ще ожіша” [5; 106]). Чимало неологізмів є кольороназвами, або походять від них (наприклад, таких як білий, срібний, золотий, синій, зелений та інші). Кольоропозначальна лексика передає настрій ліричного героя, певні позитивні емоції від споглядання навколишньої природи.
Складанням основ прикметників та іменників утворені наступні неологізми: всеїдоїжучий “І на економічнім небі/ Всеїдоїжучий живіт” [5; 71]”; гробопади “Дощів водневих гробопади…” [5; 60]; двадцятивесний “Благословляю і люблю/ Твоє чоло двадцятивесне” [5; 33]; дніпророжденний “Мене до себе первозданно горне / Дніпророжденний світ мій на землі” [5; 7]; духоозброєння “Художник – це світогляд і талант!/ Його духоозброєння – сучасність!” [5; 21]; земля-зозуля “І на весь всесвіт ще Земля-зозуля/ кувала Демону земні свої літа” [5;47]; кульбабо-золотий “І карі коси сумовливі / В кульбабо-золотім вінку” [5; 33]; малиновоголово “Будяки малиновоголово/ Про сніги подумали й собі” [5; 134].
Оказіоналізми Вінграновського часто стають ключовими, домінантними образами, за допомогою яких витворюється особлива гармонія світоладу: “Мене до себе первозданно горне / Дніпророжденний світ мій на землі.../” [5; 7], “На вічноті, на вічній на мерзлоті,/… Себе несем в турботі, в плоті, в поті…” [5; 12], “В малому полі мак червоний/ Пречисту хмару вигляда/ І макоцвітний погляд ронить” [5; 124]. Подібних прикладів у М. Вінграновського безліч.
Суфіксальним способом утворені неологізми вічнота, мерзлота “На вічноті, на вічній на мерзлоті,/… Себе несем в турботі, в плоті, в поті…” (“Де дихає Байкал, де не встига повітря”) [5; 12]; вухонько “На теплу землю вухонько поклав/ І серце своє заяче під лапи.” (“Вві сні наш заяєць знову задрімав”) [5; 95]; скіфеня “Зранку, моє скіфеня, / Станеш до вечора скіфом.” (“Скіфська колискова”) [5; 113].
Особливою дивовижністю та винятковим чуттям мови “грають” такі неологізми у поезіях для дітей. Тут “Приспало просо просеня/”, “Цвіте при хмарі хмареня /”, “І стала глибша і свіжіша /Качачо-гусяча ріка, /Ожина стала ще ожіша, / Горіх, так той свого горішшя / Вже натрусив – земля в дірках!”, “Димно дихають в сивих снігах/ Сосеняточка і сосенята...” [5; 18]. Завдяки такій словогрі митець досягає особливої щирості та безпосередності, що завжди імпонує дітям, будить у них фантазію, спонукає до співтворчості. Граційність плавних переходів думки, невимушеність, з якою поєднуються непоєднувані речі, надають віршам М. Вінграновського непередбачуваності, хоча простежується й чітка внутрішня організація поезій.
Інколи неологізми М. Вінграновського стають синонімами до відомих у мові понять. Наприклад, авторська новація прикрилить означає “прилетить літак”: “На досвітку її літак прикрилить” [5; 26]. Семантичний неологізм-словосполучення “сніговіється даль-хитавиця” є центром авторської метафори: “Так і є… І з-під хмар-снігурів/ Сніговіється даль-хитавиця” [5; 19].
Особливість Вінграновського – новаторство в поезії. М. Вінграновський є неабияким майстром образної експресивності, набутої в художньому тексті за допомогою індивідуально-авторських новотворів. Варто відзначити, що М.Вінграновському вдалося створити глибоко суб’єктивну модель художнього освоєння буття, він став віртуозним майстром звукової організації ліричного тексту [10; 106]. Його творчість – глибоко естетична, і тому – неповторна. Отже, поети-шестидесятники надзвичайно продуктивні у створенні індивідуально-авторських неологізмів. Митцями використано переважно морфологічні способи словотворення – афіксальний і складання. Серед афіксальних неологізмів досить поширені ті, що утворені суфіксальними способом. Головною ознакою індивідуально-авторських неологізмів є утворення їх від прикметникових та прислівникових основ, які вживаються з метою експресивно-емоційної характеристики предмета чи дії. Чимало неологізмів є кольороназвами, або походять від них. У поетичному тексті Ліни Костенко оказіоналізми є спонтанними, семантично місткими та образно глибокими, вони розкривають ставлення поетеси до дійсності, суспільного укладу, служать для передачі ліричних тонких переживань. Ключовими є неологізми у творчості В.Стуса, вони становлять змістовий та текстовий каркас його поезій, передають авторське сприйняття буття, яке формується на основі страждання та розлуки з Батьківщиною. Більшість авторських новотворів В. Симоненка служать порівняннями та мають різну позитивну або негативну оцінку зображуваного. Дуже велика кількість неолексем присутня у поетичній спадщині М.Вінграновського, які часто є домінантними образами, за допомогою яких витворюється особлива гармонія будови світу, передаються почуття до жінки та дітей. Оказіональні неологізми у творчості поетів-шестидесятників є основою емоційно-експресивної лексики, використаної у поетичних творах, та однією із ознак ідіостилів митців.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бойко Н. Експресивна лексика в поезії Василя Стуса / Н. І. Бойко // Рідна школа. – 2000. – №8. – С44-46.
2. Бойко Н. Українська експресивна лексика: семантичний, лексико-графічний і функціональний аспекти: Монографія. – Ніжин:ТОВ “Видавництво Аспект-Поліграф”, 2005. – 552с.
3. Вавринюк Т. Емоційно експресивна лексика в поетичному мовленні (на матеріалі творів Ліни Костенко) / Т. І. Вавринюк // Філологічні студії. – Вип. 4. – С.67-73.
4. Вінграновський М. З обійнятих тобою днів: Поезії / М. Вінграновський. – Київ, 1993. – 303 с.
5. Вінграновський М. Київ: Поезії [Текст] / Микола Степанович Вінграновський. – К.: Дніпро, 1982. – 156 с.
6. Власенко В. Емоційно-експресивна лексика в поетичному мовленні Василя Симоненка / В. Власенко // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – 1999. – № 4. – С. 50-53.
7. Єрмоленко С. Експресивність / С. Я. Єрмоленко // Українська мова: енциклопедія / редкол. : В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін. – К., 2000. – С. 156–157.
8. Єрмоленко С. Нариси української словесності (стилістика та культура мови) / С. Я. Єрмоленко; Ін-т укр. мови НАН України. – К.: Довіра, 1999. – 431 c.
9. Загнітко А., Носко К. Способи творення оказіональних слів в ідіостилі Василя Стуса [Текст] / А.П.Загнітко, К.В.Носко // Лінгвістика. – 2005. – №1. –С.203-211.
10. Кононенко В. Словесне багатоцвіття Миколи Вінграновського [Текст] // Кононенко Віталій. Текст і смисл [Текст]. – Прикарпатський нац. ун-т ім. В.Стефаника, 2012. – С. 100 – 113.
11. Костенко Л. Берестечко / Ліна Костенко. – К.: Український письменник, 1999. – 157с.
12. Костенко Л. Вибране / Ліна Костенко. – К.: Дніпро, 1989. – 559 с.
13. Міщук У. Поетичний світ шістдесятників: проблема дискурс-аналізу / Уляна Міщук // Лінгвістичні студії [Текст]: зб. наук. праць / Донецький нац. ун-т; наук. ред. Анатолій Загнітко. – Донецьк: ДонНУ, 2009. – Випуск 19. – С. 205-208.
14. Мойсієнко А. До питання про експресивність / А. К. Мойсієнко // Стилістика української мови: зб. наук. пр. – К., 1990. – С. 25–28.
15. Сагач Г. Слова з емоційними відтінками значень / Г. Сагач // Рідне слово. – Вип. 9. – К.: Наукова думка, 1974. – С. 64–70.
16. Симоненко В. На схрещених мечах: Вибрані твори / В. Симоненко; Передм. О. Гончара; Упорядкув., післямова, комент. В. Костюченка. – К.: Унів. Вид-во “Пульсари”, 2004. – 384 с.
17. Словник поетичної мови Василя Стуса (рідковживані слова та індивідуально-авторські новотвори) [Текст] /Укл. Л.В.Олефіренко. – К., 2003. –88 с.
18. Старовойт Л. Поетика лірики Миколи Вінграновського / Л. В. Старовойт – Режим доступу www. URL: http://litzbirnyk.com.ua/wp-content/uploads/2013/11/22.4.8.pdf
19. Стус В. Палімпсести: Вибране / Василь Стус. – К.: Факт, 2003. – 432 с.
20. Стус В. Вибрані твори / Василь Стус. – Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2008. – 352 с.
21. Чабаненко В. Основи мовної експресії / В. А. Чабаненко. – К., 1984. – 167 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар