Греко-католицьке духовенство в період тоталітарного режиму: джерела та історіографія

Книга "Нескорена Церква"

Тема: Греко-католицьке духовенство в період тоталітарного режиму: джерела та історіографія
Рубрика: Історія України, Історія церкви
Вид: курсова, навчальний матеріал
Мова: українська

Кількість сторінок: 29
Ціна: 100 грн.

Замовити повний варіант роботи

В сучасних умовах розвитку історичної науки та масової історичної свідомості в Україні зростає роль і розширюються функції української історіографії та джерелознавства. Для суспільства стають актуальними проблеми, які донедавна в історичній науці вважалися другорядними. Зокрема, це стосується втрати людиною своєї індивідуальності, поширення масової культури та інтенсивного темпу життя, коли не залишається часу на те, щоб прочитати книгу про історичне минуле своєї батьківщини, про спосіб життя своїх предків, їх усталені традиції тощо. З огляду на це, у вітчизняному джерелознавстві та історіографії необхідно розробляти проблеми історії побуту, щоденного життя, вивчати історію не лише видатних державних діячів, а й кожної людини, зокрема. Слід зауважити, що в середовищі науковців поступово зростає інтерес до вивчення біографій окремих людей, їх життя та діяльності, досліджень життя суспільства у всіх його проявах. Така поставка проблеми не звужує, не спрощує дослідження, а навпаки розширює і урізноманітнює його.

Актуальність роботи визначається також важливістю вивчення джерельної бази та наукової спадщини сучасних українських істориків, які певною мірою торкаються аспектів теми про діяльність, побут, місію греко-католицького духовенства в умовах радянського тоталітарного режиму. Вивчення і узагальнення джерел та літератури про повсякденне життя священиків УГКЦ в часи підпілля диктується початковим станом дослідження зазначеної теми.

Джерелознавчий та історіографічний підхід до вивчення обраної теми дозволить узагальнити досягнення та визначити коло невирішених питань.

Метою роботи є вивчення і систематизація сучасної наукової інформації про джерела та історіографію діяльності духовенства УГКЦ в часи підпілля.

Основу джерельної бази дослідження становлять архівні документи Державного архіву Івано-Франківської області, а також опубліковані збірники документів.

Значний масив джерел з історії релігійного життя, і зокрема християнських конфесій, зберігся в Державному архіві Івано-Франківської області (ДАІФО).

Усі джерела з історії християнських конфесій, що зберігаються у ДАІФО, найдоцільніше, класифікувати за критерієм їхнього походження. У разі застосування такого підходу до першої групи джерел слід віднести документи, що відклалися в результаті діяльності самих релігійних установ.

Другу велику групу утворюють документи органів державної влади та місцевого самоврядування, що стосуються релігійних питань і віддзеркалюють розвиток релігійної ситуації в регіоні та державно-церковних взаємин. Загальну картину поширеності релігійних конфесій, чисельності вірних, територіального розміщення та динаміки розвитку громад дають результати переписів населення та інші статистичні матеріали, значна частина яких опублікована.

Окремо слід виділити джерела особового походження і в першу чергу епістолярну спадщину, яка, у силу відсутності в ДАІФО особових фондів релігійних діячів, є порівняно незначною за обсягом і розпорошена по різних фондах. Події духовного життя, як правило, знаходили відгомін і на шпальтах преси, чималий масив якої зберігається у науково-довідковій бібліотеці архіву.

Проте найбільший масив першоджерел з історії Церкви на теренах Прикарпаття містить фонд Станіславської греко-католицької консисторії (ф. 504, 1199 од. зб. за 1788–1944 рр.). Виділена з Львівської митрополичої архієпархії 1885 р., Станіславська єпархія в різний час охоплювала територію сучасної Івано-Фран­ківської області та цілий ряд районів Тернопільської та Чернівецької областей. У фонді зберігаються протоколи засідань консисторії, єпархіального суду, документи церковних товариств (про заснування, статути, діяльність), парафіяльних шкіл, найрізноманітніші відомості про священиків та студентів духовної семінарії, їх особові справи, описи майна парафій, а також листування Львівської митрополичої та Станіславської консисторій з парафіями, деканатами, свя­щениками, мирянами.

Особливо цінними документами фонду є книга обліку священиків єпархії (1873–1944 рр.) та метрики кліру (1887–1941 рр.), оскільки в них указано біографічні дані священиків, подано інформацію про їх службову діяльність, у тому числі дати рукоположення, місце і термін служби, а також тих священиків, які загинули від рук більшовиків та ін.

Щодо повоєнного часу, то найбільше інформації, що безпосередньо стосується історії Церкви, а також політики радянської влади у сфері релігії та конфесійного життя, можна почерпнути головно з двох фондів – Уповноваженого Ради у справах релігійних куль­тів при Раді Міністрів СРСР по Станіславській (Івано-Франківській) області (ф. Р-388) та Уповноваженого Ради у справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР по Станіславській (Івано-Франківській) області (ф. Р-389). У першому з них детально висвітлюється драматичний період в історії римо-католицької та греко-католицької церков (1944–1987 рр.). Фонд містить звіти, відомості, анкети, таблиці про наявність релігійних гро­мад, товариств, діючих храмів 1944–1945 рр. (дані систематизовані по кожному району, м. Коломиї і Станіславу та по області загалом); документи про діяльність та закриття монастирів, про ліквідацію УГКЦ.

Яскравим свідченням карально-репресивної політики тоталітарного режиму щодо Церкви стала архівно-слідча справа Лукача Семена Михайловича – єпископа, професора богослов’я Станіславської духовної семінарії, оголошеного Папою Римським блаженним, як новомученика і вірного слуги Божого Української греко-католицької церкви – репресованого в 1949 році за ст. 54-10 ч. 2-а КК УРСР.

Отже, серед основних видів джерел, залучених до висвітлення теми дослідження, переважають архівні матеріали та опубліковані документи.

За видами вони поділяються на нормативні акти, статистичні звіти, інформації, доповідні записки, а також кримінальні справи репресованих. Дані матеріали містять відомості про діяльність органів радянської влади з ліквідації УГКЦ, а також розкривають реакцію священнослужителів на дії влади, внутрішнє життя духовенства після Львівського собору 1946 р.

Важливими для відображення історії щоденного життя духовенства УГКЦ в досліджуваний період є мемуари, записи бесід з очевидцями подій, листування приватних осіб тощо. Їхнє значення полягає в тому, що вони містять особистісне бачення того, що відбувалося, деталізують вже відомі факти чи події.

Значний пласт літератури, в якій розглядаються складові проблеми життя та діяльності греко-католицького духовенства в умовах радянського тоталітарного режиму, можна умовно поділити на декілька груп: 1) узагальнюючі праці з історії Західної України, Станіславської області, хронологічні рамки яких охоплюють період радянської влади в Україні, і висвітлюють окремі питання з обраної теми; 2) дослідження з історії УГКЦ; 3) спеціальні дослідження, присвячені власне деяким аспектам діяльності, побуту, повсякденного життя греко-католиків в умовах підпілля в єпархіях УГКЦ.

У монографії І. Андрухіва та А. Француза “Станіславщина: двадцять буремних літ (1939 – 1959)” на основі документальних матеріалів досліджено історію західних областей України, зокрема, Станіславської області в 1939 – 1959 роках. На основі унікальних документів архівів репресивно-каральних органів НКВС-МВС, НКДБ-МДБ, а також спецфондів прокуратури, військкомісаріату, облвиконкому та обкому партії автори відтворюють механізм форм і методів, якими насаджувалася радянська влада на західноукраїнських землях з вересня 1939 року. Ґрунтовно проаналізовано в монографії процес ліквідації УГКЦ, депортацію значної частини духовенства в східні регіони СРСР, масове порушення радянсько-партійними і репресивно-каральними органами прав і свобод людини, зокрема, свободи віросповідання, створення в суспільстві атмосфери страху, беззаконня і свавілля [18].

Окрема група наукових досліджень представлена працями, в яких висвітлюється власне актуальні питання історії УГКЦ, серед них – процеси ліквідації УГКЦ, катакомбна діяльність в умовах радянської дійсності, поступовий вихід з підпілля.

Єдиними, хто в радянські часи протистояв фальсифікаціям історії УГКЦ та подій після Львівського собору 1946 р., були вчені, богослови української діаспори. Зокрема, Ю. Федорів у праці “Історія Церкви в Україні” (Львів, 1991) розкриває історію розвитку української Церкви від часів Київської Русі до подій Львівського собору; внутрішні та зовнішні обставини, в яких їй доводилося існувати, щоб зберегти свою самобутність під натиском Москви та Польщі.

Серед досліджень провідних науковців діаспори новизною відзначаються праці відомого канадського історика, професора Богдана Боцюрківа, особливо його остання монографія, видана українською мовою у 2005 р. “Українська Греко-Католицька Церква і Радянська влада (1939-1950)”, в якій автор розкриває обставини ліквідації УГКЦ. У роботі розкрито причини і механізми репресивної антиунійної політики сталінського режиму, а також показано трансформацію РПЦ та використання органами НКДБ її ієрархів для знищення церкви. В його праці дається ґрунтовний аналіз історії церкви та стану джерел, визначаються подальші перспективи наукового пошуку.

Упродовж останніх десятиліть в наукових колах відбувається активний процес переосмислення усталених уявлень про сутність релігії і церкви, їхній вплив на духовно-культурний розвиток України. З’явилося чимало індивідуальних і колективних наукових праць, дисертаційних досліджень, у яких на основі джерельної бази досліджується історія УГКЦ, зокрема, і період її підпільної діяльності в радянські часи. Зокрема історик І. Андрухів у дослідженні під назвою “Галицька Голгофа. Ліквідація ГКЦ на Станіславщині в 1945–1961 рр.” (Івано-Франківськ, 1997) прослідковує процес поступової заборони діяльності Церкви і приєднання її до РПЦ, аналізує діяльність “нез’єднаних греко-католиків”. О. Софрон Мудрий у своєму “Нарисі історії Церкви в Україні” (Рим, 1990) аналізує історію зародження, становлення та розвитку Української Церкви від найдавніших часів до сьогодення та особливу увагу приділяє спробам порозуміння, їх актуальності. Окремі сторінки присвячені історії УГКЦ в підпіллі та боротьбі духовенства за вихід з нього. У монографії В. Пащенка “Греко-католики в Україні (від 40-х років ХХ століття до наших днів)” проаналізовано методи і роль силових структур радянського режиму у підриві діяльності катакомбної УГКЦ, показано спроби уповноважених Ради в справах релігійних культів у областях нейтралізувати діяльність “невозз’єднаних” греко-католицьких священиків, мирян, осіб чернечого стану. В. Марчук у монографії “Українська Греко-Католицька Церква. Історичний нарис” глибоко проаналізував специфіку діяльності УГКЦ у складних умовах різних суспільно-політичних режимів, що змінювали один одного на теренах України, особливо в західних областях; показав роль УГКЦ у національно-культурному та духовному життя, формуванні національної свідомості та морально-етичних цінностей; з’ясував її роль та місце у гармонізації міжконфесійних та міжнаціональних стосунків на сучасному етапі державотворення.

Функціям і ролі УГКЦ в Західному регіоні України, діяльності духовенства в період підпілля присвячено монографію М. Марчука “Церква, духовність, нація. Українська греко-католицька церква в суспільному житті України ХХ ст.” (Івано-Франківськ, 2004). В дослідженні показано наслідки рішень провладного Львівського “собору” 1946 р., який заініціював етноконфесійні трансформації греко-католиків західного регіону в умовах підпілля 40–80-х рр. ХХ ст. Проаналізовано політику УГКЦ у вирішенні соціальних і національно-культурних проблем народу, збереженні його історичної пам’яті, формуванні системи морально-етичних цінностей. У статті історика, вміщеній в часописі “Галичина” розкрито вплив УГКЦ на політичну ситуацію протягом 1939 – 1989 рр., узагальнено її суспільну місію.

Колективна монографія І. Андрухіва, О. Лисенка, І. Пилипіва під назвою “Станіславська (Івано-Франківська) єпархія УГКЦ крізь призму століть: історико-релігійний аспект” висвітлює діяльність єпархії в умовах різних політичних режимів. Окремий розділ присвячено ліквідації УГКЦ радянською владою та діяльності ієрархів та духовенства в період підпілля.

Підступність розправи над УГКЦ та її владиками розкрито у дослідженнях, присвячених життєвому шляху та діяльності патріарха Йосипа Сліпого. В даному контексті слід назвати матеріали конференції, присвяченій визначному українському ієрархові, а також працю дослідниці М. Олійник “Йосип Сліпий і питання Українського Патріархату у ХХ ст.” (Івано-Франківськ, 2005).

Окремі питання з історії побуту та діяльності греко-католицьких священиків в період радянської влади розробляли у своїх дослідженнях автори Т.Бублик, С. Гуркіна, О. Єгрешій, П. Кагуй, В. Фенич та інші. У їхніх працях зроблено спроби проаналізувати діяльність УГКЦ на прикладі окремих єпархій, розкрити життя та діяльність окремих священницьких родин тощо.

Цінним виданням з історії підпільної Церкви є наукова праця д-ра Ярослава Стоцького “Греко-католицька Церква і релігійне становище Тернопільщини. 1946 – 1989 рр.” (Тернопіль, 2003). Праця розглядає практично всі аспекти релігійного життя у повоєнний період в окремому регіоні – на Тернопільщині. На основі використання широкої архівної бази автор докладно розкрив деструктивну політику радянської влади стосовно УГКЦ, водночас показав духовне служіння Церкви за умов підпілля, проаналізував структурну діяльність духовенства, чернецтва і мирян, висвітлив географію її катакомбних парохій, подав статистичні дані про кількість греко-католицьких священиків, які продовжували свою діяльність в умовах заборони, прослідкував поступовий вихід УГКЦ з підпілля. Автор монографії відтворив живу картину мартирологів УГКЦ, як вона проявлялася в історичних подіях та людських долях.

 

Таким чином, не зважаючи на доволі значний пласт літератури з досліджуваної проблематики, безпосередня діяльність духовенства, священнослужителів, їхній побут, боротьба з радянським режимом в період, коли УГКЦ офіційно була ліквідована і діяла в умовах підпілля, залишається нерозкритою і потребує наукового осмислення.