Марина Цвєтаєва – видатна поетеса з трагічною долею. Деякі штрихи до біографії та творчості авторки

Тема: Марина Цвєтаєва – видатна поетеса з трагічною долею. Деякі штрихи до біографії та творчості авторки
Рубрика: Філологія, зарубіжна література
Вид: навчальний матеріал
Мова: українська

Кількість сторінок: 7

Легко обо мне подумай,
Легко обо мне забудь…

                                                                                            
 

 Марина Цвєтаєва – видатна поетеса з трагічною долею. Деякі штрихи до біографії та творчості авторки

Російська поетеса “срібної доби” Марина Цвєтаєва (1891-1941) безумовно належить до видатних постатей в літературі, творчість якої наскрізь просякнута відчуттям нестримної самотності та своєрідної відреченості від світу. Цю дивовижну особливість її поезій неодноразово намагалася осмислити і пояснити ціла плеяда дослідників. Унікальний посил до всесвіту цвєтаєвської душі пояснювали зазвичай самотністю в дитинстві, революцією, трагічністю життєвих подій, еміграцією (І. Кудрова, В.Швейцер). Проте на формування її поетичного “я” визначальний вплив мали не лише зовнішні трагічні чинники, вплив обставин долі, але й специфіка її власного характеру, її світовідчуття, бажання відійти від людей і замкнутись у собі, яке з роками лише підсилювалось.

Характер Цвєтаєвої-поета відображає неординарну особистість Цвєтаєвої-жінки: норовливість, гордовитість, незбагненна дикість, потреба і здатність любити всіх і вся; парадоксальне метафоричне світосприйняття, лаконічність поетичних рядків, пафос неподоланної самотності, трагічна приреченість кохання. Її екстравагантний образ з короткою стрижкою та сигаретою в руці, голос та поетичне мовлення вражали сучасників. Її любили і ненавиділи, але всі визнавали, що Цвєтаєва – непересічна особистість. Так, К. Бальмонт писав про Цвєтаєву, що вона поряд з Анною Ахматовою займає в даний час перше місце серед російських поетес. Її своєрідна манера віршування, повна внутрішня свобода, лірична сила, непідробна щирість і справжня жіночність настроїв – якості, котрим вона не зраджувала ніколи. Інший видатний поет, сучасник Цвєтаєвої Б. Пастернак також дуже високо оцінював її творчість: “… В неї треба було вчитатись. Коли я це зробив, я ахнув від безмірності чистоти і сили”. На думку поета, рання Цвєтаєва якраз і була справжнім символістом, тим, яким прагнули, але не змогли стати інші її сучасники-поети; з ліричною могутністю цвєтаєвської кровно пережитої форми.

Від самого початку свого творчого життя авторка відчувала “жестокий мятеж в сердце моем” (вірш “Бабушке”, 1914), а саме бунт проти сірої повсякденності, міщанського укладу життя і прагнення створити власний світ, що й відобразилося і на її житті, і на творчості. Життєвий шлях геніальної поетеси був переповнений дивними, а інколи, на жаль, жахливими подіями, першопричиною яких нерідко була вона сама. Наприклад, більшість біографів поетеси полюбляє стверджувати, що її серце завжди належало її чоловікові Сергієві Ефрону, з яким вона познайомилась на літературній дачі Максиміліана Волошина в Криму. Проте дане твердження не зовсім відповідає дійсності. Власний шлюб вона немов передчувала, заявивши всім, що вийде заміж за чоловіка, котрий подарує їй улюблений камінь. На першому ж побаченні Сергій Ефрон вручив коханій сердолікову намистину. Доля обох була визначена. Правда, кохання між Мариною та Сергієм Ефроном дійсно було, про що засвідчує взаємна присвята один одному ранніх збірок творів (другий том віршів Марини “Волшебный фонарь” і збірка С.Ефрона “Детство”). Проте згодом Цвєтаєва перетворила життя чоловіка на пекло: постійні сварки, бурхливі романи на стороні і намагання покинути родину. Слід хоча б згадати те, що близьке оточення поетеси вважало, що справжнім батьком її сина Григорія, а по-домашньому Мура, був один із її коханців Костянтин Родзевич. Правда, С.Ефрон ніколи не визнавав даного факту і був відданий дружині на протязі усього свого життя.

Наступним скандалом в житті Марини став її абсолютно неплатонічний зв’язок із жінкою – відомою талановитою літераторкою Софією Парнок. Марина захотіла покинути родину. Жодні обов’язки перед сім’єю і навіть новонароджена донька Аріадна (по-домашньому Аля) не могли стримати її бажань. Марина бачила в Софії споріднену душу, їй вона присвятила вірш “Под лаской плюшевого пледа”. Роман між жінками припинися тоді, коли С.Ефрон пішов добровольцем на фронт Першої світової. Марина була налякана рішенням чоловіка і покинула коханку. Як згадувала вона сама, стосунки із жінкою стали першою справжньою катастрофою в її житті.

Традиційно у біографії Марини Цвєтаєвої згадуються двоє її дітей – син Григорій і донька Аріадна. Проте це не єдині діти поетеси. Її менша донька Ірина народилась хворобливою та слабкою. Останнє надзвичайно лякало і відштовхувало Марину від дитини. Слід врахувати, що після того, як С. Ефрон пішов на фронт, Цвєтаєва змушена була вирішувати всі проблеми сім’ї самостійно, у тому числі і фінансові. У 1919 р., переживаючи чергову кризу особистості та глибоку депресію, Марина здала обох доньок до притулку, написавши, що вони сироти. Молодшу вона відверто не любила: коли з притулку прийшов лист, що її дворічна донька кричить від голоду, Марина не відреагувала взагалі. Навпаки, як свідчить її щоденник, поетесу це глибоко розлютило. Ірину вона не забрала, і дівчинка згодом померла в притулку від голодування. Правда, Аріадну Марина все таки забрала додому. У своєму щоденнику авторка згодом намагалася у різний спосіб пояснити та виправдати свою жорстокість стосовно доньок. І все ж до дітей Марина не відчувала ані теплоти, ані особливої ніжності (за винятком сина Мура), бо можливо сама залишилася на все життя такою собі дитиною – егоцентричною, самозакоханою, з глибокою вірою у власну унікальність; центром власного світу, який був відчуженим від реального життя, і який так разюче відобразився в її творчості.

Чоловік Цвєтаєвої Сергій Ефрон не визнавав радянської влади, залишався білим офіцером. У 1921 р. він покинув Росію і оселився у Празі. Марина Цвєтаєва спочатку опинилася у Берліні (травень-липень 1922 р.). Для поетеси розпочався складний і довготривалий період еміграції, який формував її творчість у новому руслі. В Берліні поетеса багато працювала. В цей час у її віршах відчувається інтонація вистражданої думки, а також гірка зосередженість, внутрішні сльози. Крізь тугу, через біль переживань вона створює поезію, яка переповнена відчуттям трагічної приреченості кохання. В Берліні Цвєтаєва створює поему “Сивилла”. Авторка осмислює свій творчий і життєвий шлях і робить власний висновок, який означує особливе цвєтаєвське самовідречення від існуючого світу. Так у поемі “Хвала” поет протиставляється світу: він – посланець божества, натхненний посередник між людьми і небом.

У середині 1922 р. Марина переїхала до чоловіка у Прагу. У даний період Цвєтаєва-романтик, яка взаємодіяла з російським фольклором, поступово переймає естетику футуризму. У своїх творах від співочої інтонації вона переходить до ораторського тону, який нерідко ставав криком. І хоча значна частина російської еміграції у Празі не сприймала футуристичних поетичних прийомів поезії Цвєтаєвої, все ж визнавала її талант. Чехію Марина Цвєтаєва згадувала як щасливий та світлий період свого життя. Тут вона закінчила зокрема поему “Молодец”, котра стала свого роду ангелом-охоронцем поетеси, допомагаючи їй витримати важкі часи.

Після народження сина Георгія у 1925 р. Марина перебралася до Парижа. В цей час на поетесу негативно вплинув той факт, що її чоловіка відверто звинувачували у зв’язках з НКВС. (Згодом вони дійсно підтвердилися; з 1931 р. він став, а чи змушений був стати, членом ОГПУ в Парижі). У “паризький період” Цвєтаєва чимало розмірковує про смисл людського життя. Її лірика (інтимна, пейзажна) присвячена ЧАСУ, просякнута мотивами фатуму, року, вона стає все більш трагічною. Її поезій практично не друкували. Правда, вона встигла переслати “Стихи к Чехии” в Прагу. Так вони збереглися. Поступово відбувся перехід Цвєтаєвої до написання прози – мемуарної і критичної. Поетесу опанувала туга за батьківщиною. Цвєтаєва завжди стверджувала, що не відчуває себе емігрантом; усе навколишнє залишалося для неї чужинецьким і навіть ворожим. До душевних мук додавалися ще й безкінечні злидні, в яких родина Цвєтаєвої змушена була проживати, починаючи з 1930-х років. Чоловік був хворий, Марина займалась прозою та перекладами, щоб заробити, дочка вишивала капелюшки, а син був ще дуже малим. Як згадувала авторка, вони повільно помирали від голоду.

В таких нестерпних умовах С. Ефрон прийняв остаточне рішення повернутись в Росію. Позицію батька підтримала Аріадна. Проте Марина висловила протест проти цього, бо вважала, що повертатися більше немає куди, оскільки стара Росія, старий дім, старий добрий світ поетеси повністю зруйновано, а більшовицьку Росію вона не визнавала. Тому й повертатися їй було нікуди. Проте вже у 1937 р. Сергій з дочкою таки преїздять до Радянського Союзу, а пізніше у 1939 р. до них приєднуються Марина з сином Георгієм. Ефрони поселились на дачі, яку їм надав НКВС. Так відкрилася найтрагічніша сторінка життя Марини Цвєтаєвої. Бо вже незабаром була заарештована її донька Аріадна, а потім і сам Сергій. Звинувачення було банально традиційним – підозра у шпигунстві. Цвєтаєва жила тим, що писала листи до радянської влади, особисто Л. Берії, у яких благала помилувати її чоловіка і дочку, проте завжди отримувала відмову. У цей час поетеса не писала віршів, займалась лише перекладами.

З початком Другої світової війни Марину Цвєтаєву відправили в евакуацію в Татарстан до м. Єлабуга. Спаковувати речі їй допомагав Борис Пастернак. Їхні спільні знайомі подейкували, що Пастернак, принісши шнурок, щоб перев’язати чемодан, пожартував, що він такий міцний, що навіть вішатись можна. А потім йому передали, що саме на ньому покинута усіма Цвєтаєва повісилась, покінчивши із життям у 1941 р., і так і не отримавши жодної звісточки про долю свого чоловіка та дочки. Через два місяці після цього її чоловіка С. Ефрона було розстріляно.

Не менш трагічною була й доля дітей подружжя Ефронів-Цвєтаєвих. Вона стала відображенням подій, які відбувалися в Росії на протязі більш, аніж ста років. Син Цвєтаєвої Георгій мав певні літературні здібності, однак завжди боявся стати тінню матері, тому припинив писати. Він, як і його мати, постійно відчував невимовну самотність, від якої шалено намагався порятуватися, спершу в Літературному інституті, а потім і на фронті Другої світової. Проте це йому не вдалося, про що він писав тітці Єлизаветі Яківні і цивільному чоловікові сестри Аріадни Самуїлові Гуревичу. У своїх листах з фронту Мур скаржився також на важкий побут у військовому загоні, у якому воювали тюремні ув’язнені. Син Цвєтаєвої помер від важкого поранення на війні у 1944 р. у віці 19 років.

Дочка Марини Цвєтаєвої Аріадна тривалий час навіть не знала, що насправді трапилося з її матір’ю. Перебуваючи в ув’язненні, жодних звісток про родину вона не отримувала. У 1939 р. вона була засуджена за сумнозвісною 58 статтею кримінального кодексу СРСР. Вироком стали вісім років таборів. У 1949 р. Аріадну було засуджено повторно. Загалом вона провела у неволі близько чотирнадцяти років. Більшість дослідників вважають, що НКВС так наполегливо переслідувало Алю виключно через її прізвище. Після звільнення і реабілітації головним змістом її життя стало збереження спадщини Марини Цвєтаєвої. Дочка систематично збирала і впорядковувала архів матері. Завдяки їй у 1961 р. побачила світ посмертна збірка Марини Цвєтаєвої. Аріадна Ефрон усе життя прожила одна, так і не вийшовши заміж. Її єдиним коханням залишився Самуїл Гуревич, котрого також звинуватили у шпигунстві і розстріляли ще до того, як було звільнено Аріадну. Аріадна Ефрон померла у 1975 р. Сьогодні не залишилось прямих нащадків Марини Цвєтаєвої.

Замість висновку. Усю глибину таланту Марини Цвєтаєвої складно осягнути до кінця, проте її геніальна поезія та проза не залишають байдужим нікого, хто хоча б раз вчитувався у їх рядки. Безмежна сила думки, слова, форми та почуття, своєрідна граничність мотивів – здається, що у віршах авторка живе на межі між дозволеним і недозволеним, між обмеженістю суспільних норм і Абсолютною Свободою, творить власний світ, відречений від існуючої сірої буденності. Неординарний талант Цвєтаєвої розквіт у надзвичайно складний і суперечливий період. Злам епох, розкол у свідомості людей, руйнування звичного суспільного укладу, дві світові війни, сталінські репресії – все це – опорні точки у біографії родини Цвєтаєвих-Ефрон.

Література

Баринова С. Самые непоэтичные факты о Марине Цветаевой. 2019, 02 декабря. – Режим доступа: https://eksmo.ru/selections/marina-tsvetaeva-v-vospominaniyakh-sovremennikov-ID3679693/

Кудрова И. Марина Цветаева: беззаконная комета. М.: Изд-во АСТ, 2016. 864 с.

Марина Цветаева. Стихи. – Режим доступа: https://slova.org.ru/cvetaeva/index/

Пять вещей из жизни семьи Цветаевых-Эфрон. Письма, тетради, книги – предметы, наполненные любовью. 2019, 02 декабря. – Режим доступа: https://eksmo.ru/selections/pyat-veshchey-iz-zhizni-semi-tsvetaevykh-efron-ID15521531/

Швейцер В. Быт и бытие Марины Цветаевой. Париж: Синтаксис, 1988. 538 с.