Мовленнєвий розвиток молодшого школяра на уроках української мови і читання

Тема: Мовленнєвий розвиток молодшого школяра на уроках української мови і читання
Рубрика: Педагогіка початкові класи
Вид: дипломна, навчальний матеріал
Мова: українська
Кількість сторінок: 93, включно з додатками (зразки уроків, моніторинг мовленнєвих умінь та навичок учнів)
Ціна: 150 грн.
Замовити повний варіант роботи

Глобалізаційні тенденції розвитку сучасного суспільства ставлять нові вимоги перед науково-освітньою галуззю. Зокрема на сучасному етапі розвитку лінгвістики мовну систему розглядають у тісному взаємозв’язку з умовами її використання, функціонування, засвоєння і тими змінами, що відбуваються у процесі спілкування. У науковий вжиток увійшли нові поняття: комунікативна спрямованість, комунікативна здатність, комунікативна компетенція, комунікативна компетентність. Сьогодні одним із показників мовної культури особистості, її моральності є мовленнєва культура. В умінні спілкуватися виявляються інтелект і рівень мислення індивіда, його освіченість і вихованість, культурність і ціннісні орієнтири.

В таких умовах головною необхідністю, яка постає перед українським суспільством, є переорієнтація системи шкільної освіти на формування в учнів життєвих компетентностей, які дозволяють їм навчатися, орієнтуватися в соціумі, інформаційному просторі, а згодом – на ринку праці, виконувати важливі суспільні завдання. Одним із основних напрямів компетентнісно орієнтованого навчання є формування мовно-мовленнєвої компетентності школярів.

Педагогічне значення процесу навчання молодших школярів української мови полягає в тому, що вона для них є не лише об’єктом вивчення, а й найважливішим засобом засвоєння всіх інших предметів шкільного курсу. Тому оволодіння учнями початкових класів рідною мовою – головна умова й засіб їхнього мовленнєвого розвитку та інтелектуального зростання, які забезпечують готовність здобувати сучасну подальшу освіту.

Актуальність теми дослідження мовленнєвого розвитку молодших школярів на уроках української мови та читання (а також зв’язного мовлення) зумовлена тим фактором, що формування творчої особистості, здатної до плідної праці в різних сферах суспільного життя в контексті соціально-економічних перетворень в Україні, не мислиться без посиленої уваги до мовленнєвого розвитку школярів в усіх ланках мовної освіти, особливо на етапі початкової школи...

Гіпотеза дослідження – якщо систематично та цілеспрямовано забезпечувати мовленнєву діяльність молодших школярів на уроках української мови, літературного читання та зв’язного мовлення у початковій школі відповідно до психолого-педагогічних та методичних вимог, урізноманітнювати форми навчальної діяльності, додаючи інноваційні методики, то це матиме наслідком уточнення, збагачення і активізації словникового запасу молодших школярів, розвиток їхньої пізнавальної та творчої діяльності.

В. Сухомлинський зазначав, що учителеві слід домогтися, щоб його учні добре володіли теоретичним і практичним матеріалом: знали основні лінгвістичні положення і граматичні правила, та вміли належно застосовувати їх на практиці, виявляючи при цьому високий рівень орфоепічної, орфографічної, стилістичної, інтонаційної та пунктуаційної грамотності. Робота з розвитку мовлення повинна ґрунтуватися на системі знань, умінь і навичок учнів з мови взагалі. На думку вченого, розвиток мовлення особистості зумовлюється багатьма чинниками, серед яких слід враховувати такий важливий принцип навчання, як наступність і перспективність у ланці сім’я – дошкільний виховний заклад – початкова школа – основна школа. Педагог був переконаний, що роль рідного слова в початковій школі, коли у дітей пробуджується почуття захоплення кожним явищем, важко переоцінити. В. Сухомлинський перший на сторінках педагогічної преси підняв питання про розвиток творчих комунікативних здібностей учнів на засадах ідей гуманістичної педагогіки, розкрив зв’язок між творчими здібностями особистості та іншими складовими її психологічної структури.

Розвиток мовлення дітей, особливо молодшого шкільного віку, є одним із основних завдань їхнього інтелектуального виховання, основою роботи вчителя української мови та літературного читання в початковій школі. Навчити школярів самостійно будувати зв’язні висловлення, користуватися діалогом, говорити чітко, правильно й виразно можна лише завдяки систематичним і цілеспрямованим зусиллям педагога протягом тривалого часу. Цю роботу потрібно здійснювати не лише на спеціально відведених уроках, а й у процесі вивчення різних тем, опрацювання всього програмного матеріалу з читання та української мови. Молодший шкільний вік надзвичайно значущий період у житті людини. Цей вік багатий прихованими можливостями розвитку, які важливо своєчасно помічати і підтримувати. Саме у молодшому шкільному віці закладаються і розвиваються основи багатьох психічних якостей. Сьогодні особлива увага вчених і педагогів-практиків звернена на виявлення резервів цього віку.

Робота з розвитку мовлення молодших школярів включає такі напрями: вдосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої мовної культури, збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів; уміння вживати слова у властивому для них значенні, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети висловлювання; удосконалення граматичного ладу мовлення учнів; оволодіння нормами українського літературного мовлення; послідовне і логічне викладання думки; засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.

Необхідність навчати дітей зв’язно висловлювати свої думки сформувала поняття “зв’язне мовлення”, який закріпився у методиці викладання мови у початкових класах. У практиці початкової школи терміном “зв’язне мовлення” називають розділ методичної науки, який ставить своїм завданням навчати дітей розуміти і будувати висловлювання з огляду на мету, умови спілкування, дотримуючись норм літературної мови. Застосування терміну “зв’язне мовлення” визначено тим, що воно актуалізує потребу навчати школярів зв’язно висловлювати думки. Сьогодні всі уроки української мови та читання, а також зв’язного мовлення необхідно будувати так, щоб вони створювали умови для спілкування – для складання учнями монологів, діалогів, полілогів на різні теми, з різною метою. Навчання зв’язного мовлення – найголовніше завдання початкового курсу рідної мови, оскільки вільне володіння мовленням забезпечує успішне опанування учнями навчальних предметів, сприяє повноцінному спілкуванню, розвитку пізнавальних і творчих здібностей дітей.

При оптимальному поєднанні різних методів та прийомів, які урізноманітнюють роботу, та з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, можливо досягнути підвищення рівня умінь та навичок молодших школярів у розвитку зв’язного мовлення навіть за порівняно короткий період часу. Важливо відзначити позитивний вплив системно проведеної роботи та інноваційних методик на розвиток мовленнєвої діяльності молодших школярів. Слід зауважити, що одним з найбільш ефективним способів формувати мовленнєву компетентність учнів молодшого шкільного віку є побудова твору (твору-мініатюри), що дозволяє на кожному уроці говорити і слухати, читати і писати, будувати власні висловлювання та формувати судження, розвивати пізнавальну діяльність, творче мислення.

Однак різноманітні методи, прийоми, форми навчання не повинні бути самоціллю. Їх добір і використання слід підпорядковувати змісту й меті навчального предмета, а також формуванню в молодших школярів мовленнєвої компетентності.