Використання альтернативних методик освіти в роботі з дітьми з особливими потребами

Тема:Використання альтернативних методик освіти в роботі з дітьми з особливими потребами

Рубрика: Соціальна робота, педагогіка
Вид: бакалаврська, теоретична частина, навчальний матеріал
Мова: українська
Кількість сторінок: 66
Ціна: 150 грн.
Замовити повний варіант роботи

Ця робота написана ще до прийняття Закону України № 2541-VIII (від 06.09.2018) «Про внесення змін до деяких законів України щодо доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг», який закріпив право дітей з особливими освітніми потребами (ООП) на освіту в дитсадках, школах та закладах профтехосвіти, впровадив інклюзивне навчання, забезпечив створення інклюзивних груп/класів за заявою батьків та передбачив психолого-педагогічний супровід. Проте вона містить важливі теоретичні положення з цієї проблематики. Зараз  у суспільстві чомусь знову повертаються до терміну "дитина-інвалід", замінюючи його дещо м'якшим терміном "дитина з інвалідністю". Цю термінологію частенько озвучують ЗМІ. Натомість ця робота наполягає на широкому вживанні терміну "дитина з особливими потребами" як у правовому полі, так і у повсякденному житті. Крім того, значущими є висновки про застосування альтернативних освітніх методик, оскільки саме вони є механізмом та шляхом забезпечення дітей з особливими освітніми потребами якісною освітою, а також тут проаналізований досвід зарубіжних країн щодо впровадження моделей інклюзивної освіти.

Головним завданням будь-якого суспільства є виховання і розвиток особистості дитини, здатної активно та повноцінно жити та реалізовувати себе. Інтеграція в соціум дітей з обмеженими можливостями є першочерговою необхідністю на сучасному етапі розвитку Української держави, і однією з її найвагоміших складових є задоволення освітніх потреб дітей з обмеженими можливостями через впровадження у навчальну практику інноваційних освітніх методик (інтегрованої та інклюзивної освіти) та інших альтернативних технологій освіти.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що в умовах демократизації та гуманізації українського суспільства особливої уваги потребують діти з обмеженими можливостями, кількість яких в Україні (а також в усьому світі) продовжує зростати з кожним роком. Причинами такого соціального явища є складні економічні умови, погіршення екологічної ситуації, техногенні перевантаження, недосконалість існуючої системи медичного і соціального забезпечення, стресові ситуації у повсякденному житті. Організація освіти, зорієнтованої на ті чи інші проблеми розвитку дітей з особливими потребами, передбачає комплексну медико-педагогічну, фізичну, соціальну абілітацію дітей упродовж усього періоду їхнього навчання. Водночас специфіка навчальної діяльності дітей з особливими потребами вимагає внесення суттєвих корективів до змісту, структури та організації навчальної та корекційно-виховної роботи. Зокрема нині в Україні вживаються заходи щодо удосконалення мережі спеціальних освітніх та реабілітаційних установ, активізується діяльність з формування системи інклюзивної освіти. Необхідність повноцінної соціалізації дітей з неповносправністю, формування у них практичних умінь та навичок, здобуття ними якісних знань спонукає активно використовувати та впроваджувати у повсякденну практику альтернативних методик освіти – освітніх моделей, які ґрунтуються на праві кожної дитини на самореалізацію та свободу, толерантності та повазі до її особистості, і які є принципово відмінними від домінуючих освітніх форм.

Метою роботи є аналіз компонентів альтернативних стратегій, програм, технологій освіти та особливостей їх впровадження їх у широку практику навчання дітей з неповносправністю.

Справжній бум зацікавленості практикою альтернативного навчання дітей з обмеженими можливостями у світі, який привів до активізації порівняльних досліджень у цій галузі, характерний для останніх 30 років. Найважливіші причини цього – розвиток ідей і практики інтеграційного та інклюзивного навчання, недержавних навчально-реабілітаційних закладів тощо.

Окремим аспектам проблематики альтернативних методик освіти у роботі з дітьми з неповносправністю присвячені праці загального характеру, наукові монографії та статті. У більшості з них автори звертають свою увагу на необхідність змістити акценти у державній політиці від надання матеріального забезпечення дитині-інваліду до взяття на себе повної відповідальності за самореалізацію особистості дитини з обмеженими можливостями, яка є повноправним членом суспільства, враховувати у цьому процесі зарубіжний досвід тощо. У першу чергу, законодавча термінологія повинна відповідати сучасній концепції людської гідності. Водночас необхідно формувати таке суспільство, яка створюватиме всі умови для повноцінного розвитку кожної особистості, в тому числі і дитини з особливими потребами. Особливе значення має практичний досвід роботи з дітьми з обмеженими можливостями соціальних психологів, кореційних педагогів, працівників навчально-реабілітаційних центрів, соціальних педагогів та інших працівників.

Важливою складовою дослідження альтернативної освіти для дітей з неповносправністю є визначення поняття “діти з неповносправністю”, яке є синонімом до поняття “діти-інваліди”. Інвалідність розглядається у рамках двох моделей – медичної (наголошує на ваді дитини) та соціальної (наголошує на першочерговій необхідності забезпечення прав та свобод таких дітей). Сьогодні терміни “діти з інвалідністю”, “аномальні діти”, “діти з відхиленнями” замінюється іншим – “діти з особливими потребами”, проте і стосовно його визначення в соціогуманітаристиці існують певні дискусії.

Під “особливими потребами” можна розуміти принаймні три речі. З одного боку – це необхідність специфічних методів обстеження, навчання та комунікації (спеціальної освіти або дефектології), реабілітації і працетерапії, особливого ставлення під час навчання. По-друге, потрібні також спеціальні пристосування – допоміжні пристрої для ходьби, інвалідні візки, слухові апарати тощо, аж до складної комп’ютерної та медичної техніки, а також підвищені вимоги до безбар’єрної структури та адаптації середовища. По-третє, підвищена потреба дітей у соціальному захисті. Частіше, ніж інші, такі діти опиняються під загрозою сирітства або відмови батьків, відмови шкіл від їхнього навчання, відмови від професійної освіти, відмови прийому на роботу, зрештою, виключення з суспільства в цілому. Тому часто фізична вада, особливо коли вона поєднана з мозковою дисфункцією або психоневрологічною інвалідністю, призводить до марґіналізації особи, алкоголізму, жебрацтва.

Поступово в українському суспільстві наростає розуміння, що особливості психофізичного розвитку – це просто одна з форм унікальності дитини, а унікальною по-своєму є кожна дитина, хоч до повної взаємодії і взаєморозуміння у цивілізованому вирішенні цього питання з боку української спільноти, відповідних державних служб, недержавних інституцій, представників науки та освіти ще, вочевидь, далеко. Вагомим поступом вперед тут стало прийняття Україною конвенції ООН про права дитини, в якій найбільшого поширення набуває соціальна модель суспільного буття, що потребує дотримання рівних прав людини, створення середовища, яке б могло задовольнити потреби дітей з інвалідністю, зокрема виховати ставлення до них як до дітей з особливими потребами, розробити відповідні правові норми, адаптувати архітектуру та транспортні засоби. У конвенції ООН про права дитини окреслено, що дитина з інвалідністю повинна мати достойне життя в нормальних умовах, які сприяють підвищенню впевненості в собі та забезпечують її участь у житті суспільства.

В даному контексті особливої ваги набувають альтернативні методики освіти, які необхідно застосовувати у роботі з дітьми з особливими потребами. Альтернативна освіта широко досліджена у педагогічній науці, проте адаптація її до потреб дітей з неповносправністю потребує додаткового аналізу. Альтернативними методиками освіти у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами вважаються стратегії, програми, технології, які спрямовані на повноцінну соціалізацію “особливої” дитини, здобуття якісних знань та професійну самореалізацію, повагу до її особистості та свободи, і які ще не є домінуючими. Найбільш активно різноманітні альтернативні методики впроваджуються у практику навчально-реабілітаційних центрів – загальноосвітніх навчальних закладів, метою діяльності яких є реалізація права на освіту дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними вадами розвитку, їх інтеграція в суспільство шляхом здійснення комплексних реабілітаційних заходів, спрямованих на відновлення здоров’я, здобуття освіти відповідного рівня, розвиток та корекцію порушень.

Альтернативними програмами навчання для дітей з особливими потребами сьогодні залишаються найбільш відомі та поширені, а також такі, що впроваджуються в Україні, програми інтегрованого та інклюзивного навчання.

Інтегроване навчання – це освітній процес, який передбачає створення необхідних умов, аби дитина з особливостями розвитку не почувалася ізольованою серед здорових однолітків (спеціально пристосовані шкільні приміщення, усунення архітектурних перешкод, створення відповідного емоційно позитивного, комфортного навчального середовища, як на уроках, так і в позаурочний час). Правовий рівень інтеграції пов’язаний з дотриманням прав дитини, які визнані міжнародним співтовариством і сприяють розробці відповідної нормативно-правової бази для впровадження інтегрованого навчання. Нормативно-правові документи мають засвідчити, що батьки вибирають форму навчання для своєї дитини, а освітні установи за сприяння урядових організацій мають задовольнити всі їхні запити, спираючись на відповідно затверджене законодавство.

Термін “інклюзія” є відмінним від терміну “інтеграція” за своїм концептуальним підходом. Якщо інтеграція визначається як зусилля, спрямовані на введення дітей у регулярний освітній простір, то інклюзія – це політика та процес, який дає змогу всім дітям брати участь у всіх програмах. Відмінність у підходах полягає у визнанні того факту, що ми змінюємо суспільство, аби воно враховувало й пристосовувалось до індивідуальних потреб людей, а не навпаки.

Інклюзивне навчання – гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивідуальним навчальним планом, забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом. Інклюзивна школа – заклад освіти, який забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує існуючі в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створює позитивний клімат у шкільному середовищі.

Серед усієї різноманітності інших альтернативних технологій та стратегій педагоги, соціологи, психологи особливу увагу звертають увагу на альтернативну комунікацію та систему корекційно-розвивальної роботи, а також арт-терапію, казкотерапію, музикотерапію тощо. Альтернативна комунікація – це система спілкування, основу якої складають невербальні засоби спілкування.

Серед європейських країн Італія посідає чільне місце у впровадженні ідей інтегрованого та інклюзивного навчання, оскільки однією з перших визнала інтегративне та інклюзивне навчання найприйнятнішою для дітей з обмеженими можливостями формою здобуття освіти. В країні понад 90% дітей з особливостями психофізичного розвитку здобувають освіту в закладах загального типу. В освітніх департаментах провінцій країни функціонують консультативні служби, до складу яких входять різнопрофільні фахівці, адміністратори шкіл, працівники управлінь освіти, представники громадських організацій, за необхідності долучаються спеціалісти служб охорони здоров’я. Співробітники цих служб організовують інклюзивне навчання, діагностуючи дітей і визначаючи їхні потреби, надають консультативну та навчально-методичну допомогу педагогам і шкільній адміністрації. У масових муніципальних закладах (і в дошкільних, і в шкільних) працюють асистенти вчителів, які надають допомогу школярам з обмеженими можливостями здоров’я та разом з педагогом класу відповідають за успішність учнів з особливими потребами.

Психолого-педагогічний супровід дітей з особливими потребами у Німеччині забезпечується педагогічними центрами, які функціонують у кожному регіоні, хоча форми організації роботи можуть бути різними. Центри надають різнопланову допомогу школярам з особливими освітніми потребами, проводять з ними профорієнтаційну роботу, координують діяльність різнопрофільних фахівців, консультують батьків і вчителів масових та спеціальних шкіл тощо. Окрім центрів підтримку учням з особливими потребами надають служби, що функціонують поза межами шкіл і фінансуються органами місцевого самоврядування. Це – медико-соціальні служби, ресурсні центри, реабілітаційні заклади тощо. Нині у Німеччині, паралельно із системою спеціальних освітніх установ, де перебувають діти, переважно, зі складними порушеннями, функціонують заклади інклюзивного навчання.

У США особлива увага прикута до реабілітації дітей-інвалідів. Прийнятий акт про дітей-інвалідів закріпив положення про те, що жодній дитині інваліду не може бути відмовлено в прийомі до державної школи внаслідок інвалідності. Сутністю інклюзивної освіти в США є укладання індивідуального плану навчання для кожної особливої дитини та чіткий контроль за його виконанням.

Поширення в Україні процесу інклюзивного навчання дітей з обмеженими можливостями реалізує доступ до одержання освіти в загальноосвітньому закладі за місцем проживання та створення необхідних умов для успішного навчання для всіх без виключення дітей, незалежно від їх індивідуальних особливостей, психічних та фізичних можливостей. Реалізація прав на освіту дітей з обмеженими можливостями, забезпечення їх повноцінної участі в житті суспільства, ефективної самореалізації в різних видах професійної і соціальної діяльності “особливих дітей” розглядається як одна з найважливіших завдань державної політики в галузі корекційної освіти.

До сучасних альтернативних технік та стратегій навчання належать техніка Марії Монтессорі, методика В. Шерборн, здоров’язберігаючі технології, головними взаємопов’язаними ознаками яких є визнання унікальності дитини, її права на вільний розвиток та повноцінну самореалізацію і соціалізацію, а також оздоровлення дитини. Все ширше починають використовуватися арт-терапія, казкотерапія та музикотерапія, які спрямовані на позитивне налаштування дитини, формування її емоційної структури, загальний розвиток особистості. Сучасні альтернативні стратегії навчання дітей з особливими потребами є прогресивними, динамічними, різноманітними, у комплексі вони забезпечують повноцінний розвиток дітей з неповносправністю.

Альтернативні комунікації та корекційно-розвивальна робота сьогодні є особливо доцільними у навчанні дітей з обмеженими можливостями, оскільки забезпечують функціональні можливості дитини, враховуючи індивідуальні особливості її психофізичного розвитку, формують простір для розкриття можливостей, реалізації потреб дитини в активній діяльності, спілкуванні з оточуючими.