Складні слова у поезії Миколи Вінграновського

Тема: Складні слова у поезії Миколи Вінграновського

Микола Вінграновський

Рубрика: Філологія, мовознавство, українська література
Вид: курсова, навчальний матеріал
Мова: українська
Кількість сторінок: 27 + Картотека на 100 слів у вигляді таблиці
Ціна: 100 грн.
Замовити повний варіант роботи

У системі мовних засобів української мови окреме місце посідають складні слова або композитна лексика, яка характеризується специфікою словотвірної структури, а також особливостями функціонування у текстах різних стилів. Композиція є одним із невичерпних джерел українського словотворення, збагачення лексичного фонду української мови. Складні слова широко вживалися і в першій літературно-писемній мові слов’ян – старослов’янській, і в давньоруській мові часів Київської Русі, і в староукраїнській літературній мові. Чимало складних слів сучасної української мови, які стали широковживаними, за походженням є давньоруськими. У сучасній мовній практиці спосіб складання слів є найбільш активним після афіксації.

Лінгвістика має давні традиції з вивчення складних слів. Чимало вчених здійснювало спроби опису цих одиниць із погляду історії виникнення та розвитку, словотвірної структури та семантики, їхнього функціонування та призначення в тексті. На сьогодні у мовознавчій науці сформувалися різні підходи до вивчення складних слів, до окреслення обсягу поняття, яке вони позначають, а також до розмежування основоскладання та словоскладання як двох різновидів способу складання. Вагому роль у формуванні словника української мови відіграє творчість поетів та письменників, котрі не лише активно послуговуються вже існуючою композитною лексикою, але й активно творять власні складні неолексеми (по-іншому оказіональні неологізми).

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що поетична творчість М. Вінграновського багата складними лексемами різних типів (загальновживаними та індивідуально-авторськими), які мають велику цінність для лінгвістичного аналізу. В сучасному мовознавстві важливим завданням у дослідженні мови письменника є окреслити мовну особистість автора, з’ясувати внесок творця у розвиток національної мови. Водночас у мовознавчій науці значно посилився інтерес до вивчення закономірностей і специфіки індивідуально-авторської мовотворчості, передусім способів словотворчості. Дане твердження також зумовлює актуальність обраної теми.

Метою роботи є виокремлення та аналіз складних слів та способів їх творення у поетичному мовленні М. Вінграновського.

Особливість М. Вінграновського – новаторство в поезії. М. Вінграновський є неабияким майстром образної експресивності, набутої в художньому тексті за допомогою індивідуально-авторських новотворів. Варто відзначити, що Вінграновському вдалося створити глибоко суб’єктивну модель художнього освоєння буття, він став віртуозним майстром звукової організації ліричного тексту. Його творчість – глибоко естетична, і тому – неповторна. Таким чином, словесно-художні інновації у поетичному мовленні М.Вінграновського мають однозначно стилетвірну вагу.

М. Вінграновський, поруч з іншими представниками поетичного покоління шістдесятників, вдало експериментує з використанням, а також створенням нових іменникових номінацій на позначення актуальних на той час понять у нових сферах людського пізнання – технічному прогресі, освоєнні космосу, підкоренні нових просторів. Так, наприклад, автор часто використовує поширену на той час абревіатуру БАМ (Байкало-Амурська Магістраль) “Найближчий мій розмерзлоокий БАМ” (“Де дихає Байкал, де не встига повітря”). На основі даної абревіатури поет створює власну унікальну іменникову неолексему молодо-цілинно-юно-БАМ (утворену від складання прислівника молодо+ основи прикметника цілинний+ прислівника. юно+ абревіатури БАМ – Байкало-Амурська Магістраль).“Народ мій тут іще раз народився, /Мій молодо-цілинно-юно-БАМ” (“Де дихає Байкал, де не встига повітря”). Автор розкриває сутність життя молодого покоління свого часу, котре починало життєвий шлях із освоєння цілини та розбудови БАМу. Вживаються автором й сучасні для нього неологізми, пов’язані із технічним прогресом: “Замовкла раптом, зайнялася /Радіостанція Життя!.. (“Станси”).

У поетичному мовленні Вінграновського використовуються і трансформуються фольклорні образи, астрономічно-космічні явища. Шар іменникової лексики, запозиченої з фольклору, є одним із найпотужніших у художньому мовленні поета. Очевидно, що часте звертання до таких образів і відповідно їх активне функціонування та семантичний розвиток багато в чому зумовлені вічними темами добра і зла, життя і смерті, кохання, рідної мови, зображення природи, осмислення Всесвіту і місця в ньому людини. Звертаючись до цих тем, автор спирається на ті слова-образи, які міцно вкоренилися у мовно-поетичну практику. Небо, сонце, зоря, обрій, мрія, думка, душа, серце, сльоза, очі, вуста, печаль, радість, камінь, крило – це звичний лексичний арсенал, яким традиційно послуговується українська поезія.

Особливе місце в поезії Вінграновського посідають авторські лексичні новації, а також загальномовні складні іменникові лексеми із астрономічним компонентом. Загалом космонімічній лексиці притаманна образність та (у переважній більшості) стилістична маркованість, унаслідок чого такі лексеми покликані романтизувати, емоційно забарвити художній текст: зоря-вечірниця, місяць-молодан, небопадь, небосхил, хмари-снігурі. Вони присутні у наступних контекстах: “Та ще приспана сила снігів, / Та над серцем зоря-вечірниця” (“Сива стомлена сутінь снігів”)”; “І темно-пурпурово сходить /З-за серця місяць-молодан!” (“Лошиця нюхає туман”); “Мій Києве, гайда до неї. / Гайда, мій Києве-листопад – /В багряно-сизому інеї,/ У сизо-збурену небопадь” (“Мій Києве..”); “І меншає в небосхилі /І море, і світ високий… ” (“Морської осені”); “Так і є… І з-під хмар-снігурів / Сніговіється даль-хитавиця” (“Сива стомлена сутінь снігів”). Розглянуті юкстапозити є поєднанням іменників, перший з яких вказує на семантику складного слова, а другий служить порівнянням (хмари-снігурі – хмари як снігурі, небосхил – небо яке схилилось тощо).

Народнопісенними запозиченнями є вживання лексем, утворених від думка, дума, дух, серце. У Вінграновського вони набувають нових конотативних відтінків, наприклад, думи-турботи “ Мій світе зелений, мій світе вселюдний! Всі думи-турботи від тебе й до тебе!” (“Вечірнє”). Авторські неолексеми та загальномовні складні слова, використані митцем у поезіях, по-своєму розкривають архетипні поняття українців, так і як земля, хліборобство, хата тощо.

Чимало у поезіях прикладкових структур на зразок земля-зозуля, хмари-снігурі, очі-калиновіття.

Поетична творчість Вінграновського надзвичайно багата складними та складеними прикметниками, утвореними митцем за допомогою складання слів або рідше – основ слів чи змішаним способом. Поетом активно використовуються складні і складені лексичні новації із колірним компонентом (утворені від прикметників синій, сірий, золотий, чорний та ін.; найпродуктивнішим є компонент синій). Наприклад, кульбабо-золотий, золоторогий, макоцвітний у значенні червоний, червоноокий, сивоснивий, нестерпно-сірий, багряно-сизий, синьоблагальний, каро-синій, синьо-карий, сріблясто-голубий, синьо-білий, зелено-сивий, туманно-фіолетовий, чорноплечий. Особливою дивовижністю та винятковим чуттям мови “грають” такі неологізми у поезіях для дітей. “І стала глибша і свіжіша /Качачо-гусяча ріка, /Ожина стала ще ожіша/ / Горіх, так той свого горішшя / Вже натрусив – земля в дірках!”… (“В ясновельможному тумані”).

Особливістю художнього мовлення Вінграновського є велика кількість авторських дієслівних новацій, які характеризують процеси, емоційний стан людини, набуття певної колірної ознаки, рельєфної характеристики, виконання конкретної фізичної дії тощо. Улюбленим прийомом у Вінграновського є градаційне нагнітання лаконічних дієслівних речень: як би не самонавіював собі ліричний герой стан заспокоєння, що в його душі нічого “Не-відбувалось. Не-тремтіло. / Не-золотіло. Не-текло. / Не-полотніло. Не-біліло. / Не... Господи!.. –не-не було!..”, він розуміє, що лише час здатен притлумити душевні муки. Своєрідністю авторського дієслівного словотворення є й те, що, створюючи нові лексеми, М. Вінграновський часто поєднує в одному композиті два синоніми або повторює одне й те ж дієслово. Йдеться про дієслівні неолексеми на зразок дивись-дивись, було-збуло, велим-велено, звуть-кличуть.

Таким чином, поетична творчість М. Вінграновського багата авторськими лексичними новотворами - іменниковими, прикметниковими, дієслівними тощо. У сукупності вони допомагають окреслити специфіку поетичного мовлення автора; підкреслюють його поетичну неповторність, немов занурюють у простір авторської поезії, мають глибоке естетичне навантаження.