Художнє набивання на тканині

Тема: Художнє набивання на тканині
Рубрика: Художнє оформлення робіт
Вид: реферат
Мова: українська

Зміст

Вступ
І. ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО РОЗВИТОК ХУДОЖНЬОГО НАБИВАННЯ НА ТКАНИНІ
ІІ. ТВОРЧИЙ ПОШУК І ВИРІШЕННЯ ТЕМИ
           2.1. Характерні елементи (мотиви)
           2.2. Інструменти та матеріали
           2.3. Композиційне вирішення
           2.4. Колірна гама
           2.5. Творчість відомих майстрів
ІІІ. ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ
           3.1. Організація робочого місця (правила безпеки праці)
           3.2. Послідовність виконання
           3.3. Оформлення творчої роботи
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

Вступ

З кожним роком дедалі глибше розвивається художня творчість нашого народу, відроджуються народні ремесла, художні промисли.Захоплюються ними дорослі і діти. Оволодіння певними художніми техніками дає можливість розвинути творчі здібності, утвердитися в конкретному напрямі образотворчої діяльності. На Прикарпатті традиційними є різьблення по дереву, кераміка, ткацтво, писанкарство, вишивка тощо.

Поряд з ними відновлюється доступний людям різного віку ще один вид художньої техніки – набивання на тканині. Хто захоплюється цим ремеслом, то завжди знайде час і можливість для виготовлення прекрасних домашньо-ужиткових чи художньо-промислових виробів.

Техніка художнього набивання, або punch, nudle (у перекладі з анг. punch – бити, пробивати; nudle – голка – вишивка, удар голки). Цей метод і його варіанти відомі як пунш, російська вишивка, Бунка (японський варіант).

Вироби, виконані технікою набивання, поділяються на: декоративного призначення; ужиткового призначення.

Робота набивання на тканині корисна тим, що розвиває увагу, творчість, координацію рухів, естетичні смаки, працелюбність, заспокоює нервову систему, утверджує почуття власної гідності, зміцнює духовне самовираження.

Вироби, виконані такою технікою, прикрашають оселі, робочі кімнати, шкільні приміщення, виставляються на виставках, продаються на ринках.

Художнє набивання на тканині включено в навчальну програму і вивчається на уроках трудового навчання.

Сучасна набивка на тканині зберігає свій духовний світ, поглиблює образну змістовність і доводить, що народне мистецтво – це велике надбання нашої культури.

І. Історичні відомості про розвиток

Техніку художнього набивання на тканині називають по-різному: техніка протягування, килимова вишивка, махрова вишивка, вишивка петлею або ж техніка нетканого гобелена. Звідки з’явився цей вид вишивки – невідомо. Також історія замовчує про винахідника спеціальної голки для цієї техніки. Головна її ознака полягає в тому, що в результаті з’являється творіння, яке можна представити як лицевим, так і виворітним боком. Обидві сторони вишивки мають різні назви техніки виконання.

Історію виникнення художнього набивання на тканині пов’язують з історією створення першого гобелена. Його творцем стали Жіль Гобелен та його нащадки. Вони у ХVІ ст. збудували фабрику з фарбування тканин. Одним із напрямків діяльності фабрики було створення килимів. У ХVІІ ст. фабрика стала “Королівською гобеленівською мануфактурою”, а килими, створені на фабриці, почали називати гобеленами. Гобелен – килим ручної роботи, на якому різнокольоровою шерстю вишивався сюжет, певна картина тощо. Але відомості про такий вид килимів дійшли до наших часів не лише з середньовіччя та Нового часу. Інформація про них збереглася ще з часів Стародавнього Єгипту, Греції, Персії, Скіфії.

В сучасності, звичайно, справжні гобелени можуть створювати лише майстри цього напрямку. Та й часи, коли килими користувалися надзвичайно великою популярністю і були мірилом забезпеченості, поступово минають. Тому попитом користуються різноманітні панно, рель’єльфні зображення, виконані у техніці нетканого гобелена. Таким способом можна створити справжні шедеври художньої набивки на тканині, взявши за основу певний сюжет. Також дану техніку використовують для декорування різних виробів (сумки, текстиль тощо).

Слід зауважити, що збереглися відомості про ще одну техніку художньої набивки – це килимова техніка з використанням гачка. Дана техніка вже більше 200 років існує в Північній Америці. Для створення килимів використовують мішковину як основу. Принцип роботи – з виворітної на лицеву сторону гачком витягуються петлі і утворюється ворс. Таким способом можна створювати цілі картини, та найчастіше виготовляються невеликі килимки (HookingRug) з примітивними мотивами.

Історія художнього набивання в Україні на тканині також сягає давніх часів. Етнографи, вивчаючи життя та побут населення різних регіонів України, знаходять вироби, виготовлені ще у ХІХ ст. Виготовлялися килими, прикрашався одяг (кожухи, свитки), виготовлялися накидки, невеликі картинки.

Великий вплив на характер вишивки мали ткані візантійські матерії. Ще в ХІ ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха – Ганною, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом.

У XVI – XVIII ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші.

У ХХ ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства вишивки.

Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на чоловічих і жіночих сорочках.

Можна стверджувати, що художня набивка на тканині виникла на перетині технік створення килимів та вишивки.

ІІ. Творчий пошук і вирішення теми

Художня творчість набивання на тканині дозволяє самостійно і творчо вирішити проблему пошукового характеру. В процесі пошуку треба враховувати нові технології, які наповнені глибоким, творчим змістом. У підборі своєї роботи я надавав перевагу композиційному і сучасному змісту.

Вибравши тему роботи, я звернув увагу на архітектурні споруди, зокрема Катедру, навколишню природу рідного краю. В роботі позначені кольори неба, будинків, дерев. Варто наголосити, що історичний центр сучасного Івано-Франківська (а колись – Станиславова) по-справжньому надихає на створення різноманітних художніх виробів. Історію рідного міста намагаються відтворити історики, поети складають вірші, присвячені йому, а митці здатні наочно показати історію, зобразивши певний її фрагмент.

Моя робота – це також спроба зазирнути в минуле Івано-Франківська, вишивши на полотні Собор Святого Воскресіння з оточуючим пейзажем, сільськими хатинками. Надихнули на створення такої роботи також старовинні фото Івано-Франківська із зображенням Катедри.

Ліва і права частини є схожими, які збагачують композицію архітектури. Церква має сучасний і гостроверхий силует і дзвіниці. В 1849 році храм віддали під греко-католицьку парафіяльну церкву, із встановленням греко-католицького єпископства церква стала Свято-Воскресенським кафедральним собором. У XIX ст. єзуїти повернулись до Станіславова і спорудили монастир і костел св. Станіслава Костки. Наприкінці XIX ст. виконали настінний розпис та ікони відомі українські художники Монастирський А.І. і Сосенко М.Д. На реставрацію та художнє оформлення виділяв кошти єпископ Андрей Шептицький, чим значно прискорив справу. 28 січня 1990 –Святовоскресенський катедральний собор повернуто УГКЦ.

2.1. Характерні елементи (мотиви)

В моїй роботі переважають місцеві, архітектурні мотиви з частковою стилізацією. Подекуди трапляються рослинні мотиви і геометричні. Саме ці мотиви відображають традицію і історію нашого краю, символізують спокій і тишину біля Катедри, культуру народу. Мотиви орнаментів української набивки можна розділити на три групи. Перша – мотиви орнаменту на дошці прямокутної форми, на яких розміщується один або декілька малюнків. Друга – мотиви орнаменту на дошках, які точно відповідали ширині полотна. Третя – орнаментальні мотиви на квадратних дошках для набивки на платках. Набивні дошки для всіх груп мотивів орнаментів могли мати односторонній мотив малюнка (квадрати, полоски, квіти) і двосторонній орнамент (мотиви малюнка – гілки квітів), орнамент лівого і правого повороту різних композиційних рішень. Для набивки в основному використовували натуральні барвники. Фарби розтирали на олії із льону, які варили в глиняних глечиках на відкритому вогні. В фарбу опускали куряче перо. Фарбу рахували готовою, якщо перо загорялось. В техніці набивки, використовуючи чорний і темно-синій колір по сірому полотні, виконували “мальованки” із яких шили спідниці. Ці мотиви можна використовувати і в сучасній ручній набивці. І народна, і сучасна набивки по мотивам орнаменту діляться на геометричні і рослинні. Українські набивки базуються на об’єднанні одноколірних мотивів (чорного, синього, коричневого).

2.2. Інструменти та матеріали

Для виконання роботи потрібні: тканина, нитки, п’яльці або рамки, голки для художнього набивання, ножиці, клей. Основою виробу є тканина. Для роботи використовують різні за складом, способом виготовлення і товщиною тканини. Дуже зручно і легко працювати на вовняних однотонних тканинах. Можна використовувати як нові, так і ті, які були у вжитку (зношений одяг, покривала, тощо), або залишилися від пошиття швейних виробів. Бажано, щоб тканина була щільною, нейтрального кольору.

Для художнього набивання застосовують різнокольорові нитки, муліне, вовняні, шовкові, акрилові, ірис та інші. Круглі п’яльці чи рамка служать для кріплення тканини.

Основним робочим інструментом є спеціальна голка (трьох діаметрів) для роботи на тканині різної товщини і щільності.

Під час роботи потрібні ножиці, звичайна тонка голка з ниткою, олівець або кулькова ручка, за потреби клей ПВА і малюнок бажаного виробу.

Слід пам’ятати, що інструменти та пристрої за неправильного їх застосування можуть бути небезпечними. Тому потрібно їх після виконання роботи зберігати в дерев’яних чи пластмасових шкатулках. Голку оберігати від падіння на тверду поверхню.

Інструменти і пристосування.

1) Голка для набивання.

2) Ниткопротягувач.

3) Шпильки.

4) П’яльця.

5) Ножиці.

6) Олівець.

7) Копіювальний папір.

Голка складається з ручки, голки, на кінці якої є вушко. На голку насаджені гумові обмежувачі.

Придбати голки для килимової вишивки можна в багатьох магазинах. Але, для початку, варто перевірити, “бабусину скриню”, оскільки ще зовсім недавно цей вид вишивки був неймовірно популярним. Голки для художньої набивки на тканині пропонує сучасна фірма “Gamma”. До комплекту входять: пристосування з регулюванням довжини петлі, 3 спеціальні голки для вишивання в килимовій техніці: голки різного діаметра для різної товщини використовуваної пряжі, 2 ниткопротягувачі.

Голку також можна виготовити самостійно з підручних засобів.

Ниткопротягувач: це пристосування складається із звичайної голки з ниткою довжиною по 50 мм, кінці якої зв’язані вузликом. Ниткопротягувачі можуть бути виготовлені з проволоки. Їх заготовлюють більшу кількість, на випадок, якщо якийсь з них зламається.

Дуже важливо підібрати гарну тканину. Для початку можна використовувати тканину, що називається “двонитка”. Продається, як правило, на ринках.

Важлива вимога до тканини – вона повинна відновлюватися після протикання голкою, але повинна втримувати нитку, інакше нічого не можна буде вишити, все відразу ж буде розпускатися.

Також можна спробувати грубий льон.

Перевагу потрібно віддавати тканинам пухкого або нещільного переплетення.

На початку роботи необхідно спробувати що-небудь вишити на маленькому клаптику тканини. Таким чином можна буде перевірити тканину: чи тримає нитку, чи не рветься від проколів голкою.

Вибирати колір основи потрібно виходячи з кольору ниток, які використовуються, щоб просвіти між петлями не впадали в око.

Важливо також мати спеціальні олівці для тканини. Звісно, можна використовувати і звичайні, але чорний грифель олівця нерідко залишає плями на пряжі, особливо, білого кольору, а це псує вигляд роботи, яку відразу ж необхідно прати. Вихід знайдено в спеціальних олівцях для тканини, які можна придбати в магазинах рукоділля.

Нитки для художньої набивки потрібно обирати не надто ворсисті, оскільки ворс може збиратися навколо голки, забивати вушко голки. Найбільш придатною є акрилові нитки. Вишивка акриловими нитками виглядає блискучою, глянцевою, і відповідно, святковою, яскравою.

До початку роботи слід заготувати також п’яльця або дерев’яні рамки. Хорошим помічником у роботі стане будівельний степлер, яким легко та зручно кріпити тканину до рамок.

Таким чином, для художнього набивання на тканині необхідним є перелік найпростіших інструментів, використання яких і уява майстра можуть створити справжній шедевр.

2.3. Композиційне вирішення

Композиція – процес створення художнього твору, складання його частин у єдине ціле. Характер композиції залежить від ідейного задуму художника.

Бачення натури потребує підготовки та вміння з логічною послідовністю зображати її на площині. Це бачення досягається завдяки постійному тренуванню образотворчого мислення.

Розуміння конструкції форм з точки зору її просторової організації приходить разом із осмисленням зовнішніх ознак об’єкту малювання, його форми, розміру, прозорості, а також кольору і фактури. Саме тому починаючому художнику так необхідні знання композиційної побудови твору, конструктивної форми предмету, перспективи, світлотіні, специфіки пропорцій предметів та цілого ряду інших засобів для виконання твору.

Будь-яке зображення, яке складається спочатку з геометричних, а потім об’ємних, напівоб’ємних та площинних елементів, виконане за правилами композиційної побудови твору.

“Сюжет” твору будується в межах вибраного формату тканини та повинен відповідати поставленій задачі і, головне – авторському задуму.

Основною метою композиційної побудови є виразна передача зображуваної форми з утворенням її пластичності та стриманої цілісності.

Питання композиції – це питання точності відображення реальності об’єкту, точності передачі натури, але при цьому дотримання задачі художника. І тільки за допомогою композиції можна досягти цілісного сприйняття зображення предмету, яке в подальшому дозволить співвідносити образи зримого світу з власними уявними образами та фантазіями.

Композиція, в залежності від початкового авторського задуму, функції та стилістичного характеру, може бути: статична і динамічна, симетрична і асиметрична, побудована по горизонталі чи вертикалі, побудована на співвідношенні діагональних осей або вписана в просту геометричну фігуру (коло, квадрат, трикутник). І в кожному з випадків вона являє собою і форму, і суть пластичного мислення митця, задачею якого є власне створення рівноваги пластичних елементів, надання їм виразності та створення відчуття синтетичної єдності.

Головним в композиційній будові є визначення композиційного центру (в даній роботі – Катедра). На ньому повинна розміщуватися основна форма, а доповнюючи об’єми та деталі створюють рівновагу і допомагають виділити головне в зображенні.

Визначившись з розміщенням предмету, його розміром, об’ємом та характером тональної проробки, митець приступає до довготривалого виконання елементів зображення, щоб на завершальній стадії роботи об’єднати їх в одне ціле.

Художня набивка дозволяє специфічними засобами, в опосередкованій умовній формі, зумовленій традиціями народної творчості, відтворити навколишній світ.

Вже самою палітрою забарвлення можна передати різні почуття: радість і сум, сподівання і надії. Повторення елементів і творче застосування їх у певній композиції, вдалий підбір забарвлення малюнка створюють своєрідний ритм в орнаменті, допомагають досягти кінцевої мети – передати загальне враження, відтворити настрій. Типовою рисою орнаменту вишивок є стилізоване трактування.

2.4. Колірна гама

Українським вишивкам властиві як геометричні, так і рослинні форми орнаменту. Вишивка може бути однобарвна й багатобарвна. В багатобарвних українських вишивках завжди переважає який-не-будь один чи два кольори, які визначають загальне забарвлення і стають основними. Інші кольори тільки доповнюють кольорову гаму, пожвавлюють, підкреслюють і виділяють основний тон. Багатобарвні вишивки вражають цілою симфонією барвистих сполучень, пройнятих радісним сприйняттям життя. В народній вишивці існує певний зв’язок техніки вишивання й кольору. Вишивки червоними нитками приваблюють чіткістю й гармонійним ритмічним поєднанням білого тла з червоними нитками орнаменту. Вишиваючи білими нитками, можна досягти великого ефекту, широко використавши гру світла і тіні на поверхні орнаменту, що утворюється завдяки різному напрямку швів. Переходи одного кольору в інший бувають іноді контрастні, а іноді дуже ніжні, коли межа між ними пом’якшується тим, що нитки одного кольору загодять проміж ниток іншого кольору. Щоб виготовлені речі стали корисними і милували око, треба їх робити з любов’ю. У вишивці завжди спостерігаємо поєднання корисного й красивого. Колір викликає різні почуття, створює радісний або сумний настрій, збуджує або заспокоює.

2.5. Творчість відомих майстрів

В залежності від художнього смаку і творчих здібностей створюються мистецькі витвори, що за фактурою дещо нагадують вишиті, або виткані композиції, але із своєрідним, специфічним лише для цього виду мистецтва м’яким, бархатним покриттям і виразністю рисунка. На сучасному етапі розвитку техніки художньої набивки на тканині відомі своєю творчістю майстри з Росії (наприклад, Овсесян Юрій Миколайович – м. Москва), Білорусі (Сергій Салтиков – м. Мінськ), України. На Прикарпатті народне мистецтво особливе і неповторне своїми давніми традиціями, творчими виставками, колекціями, відомими майстрами.

Балагурак Марія з Косова – майстер народного гуцульського мистецтва. Працювала килимарницею на фабриці “Гуцульщина” удостоєна звання “Майстер Золоті руки” та ряду державних нагород.

Кива Галина з Київщини – майстер художньої вишивки, за її сприяння був створений музей гуцульського мистецтва і побуту в м. Косові.

Герасимович Ганна з Тернопільщини – вишивальниця, заслужений майстер народної творчості. Найвідоміші твори – портрети І. Франка, Т. Шевченка, Марка Черемшини, панно “На полонині”.

Василащук Ганна з с. Шешори Косівського району – народна вишивальниця, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка. Виткала рушники на тексти українських народних пісень, створила мовою кольорів гуцульських орнаментів оригінальні ілюстрації до поезій Т. Шевченка під загальною назвою “Вінок Кобзареві”.

Хома Параска з с. Чернятин Городенківського району – український майстер народного розпису, творець квітково-рослинних композицій. Її картини залишають радість на серці, відчуття свята й сонця.

Дмитро Проців – учитель трудового навчання. Роботи художнього набивання на тканині: Символи України, Лелека на полюванні, серветка, Державний герб України, букет квітів. В Івано-Франківську Дмитро Проців відкрив позашкільний навчальний заклад, завданням якого є популяризувати художнє набивання на тканині, безкоштовно навчати цього ремесла. За час діяльності творчо-виробнича група під керівництвом пана Дмитра провела значну роботу серед школярів, студентів і дорослого населення Прикарпаття та інших регіонів України, за що її відзначили багатьма грамотами і подяками.

Мирослава Стефінів – майстер художнього набивання: Портрет Т. Шевченка, відпочинок, ромашки та інші.

ІІІ. Технологія виготовлення

Техніка бере свій початок в епоху древніх єгиптян. Вони були першими, хто використовував техніку вишивки – удар голки через використання кісток птахів у вигляді голок. Відродження – початок ХХ ст. через інтерес до цього древнього мистецтва.

Початком роботи є вставлення нитки в голку. Якщо майстер користується придбаними фабричними голками, то це відбуватиметься в декілька етапів. Рекомендовано, щоб зріз голки під час роботи був спрямований в бік руху руки. Починають роботу з обрамлення малюнка по контуру (проколювання і протягування ниток), далі заповнюють всю фігуру.

Важко постійно змінювати колір ниток, тому для об’ємної роботи необхідно мати декілька голок, в які протягнуто нитки різних кольорів.

Наступний етап – підготовка ескізу. Його найкраще малювати на ватмані, або на картоні, потім вирізати по контуру і обвести на тканині, а потім домалювати потрібні деталі м’яким олівцем. (Або ж просто скористатися копіювальним папером). Коли малюнок готовий – обвести його фломастером. Той бік, на якому виконуються стібок буде виворітною (сторона з малюнком). Нижня буде лицевою. На лицевому та виворітному боці малюнок відображається дзеркально.

При набиванні малюнка краще застосувати п’яльця, або рамку, які служать для кріплення тканини. На тканину наносимо малюнок і закріпляємо за допомогою цвяшків у дерев’яну рамку. Перевіряємо якість переведеного малюнка, знімаємо шпильки, якими кріпиться калька і приступаємо до набивання. Ця художня техніка дає можливість якісно розвинути свої творчі здібності, пізнати і зрозуміти красу навколишнього середовища. Майстерно виконані роботи набивання на тканині приносять задоволення, радість і популярність. Художнє набивання на тканині має великі можливості розвитку через свою не так складну технологію виготовлення. Створюється мистецький витвір, що за фактурою дещо нагадує вишиті, або виткані композиції, але із своєрідним, специфічним лише для цього виду мистецтва м’яким, оксамитовим покриттям і виразністю рисунка.

Після закінчення роботи нитки на вивороті закріплюються клеєм або флізеліном.

У художній набивці на тканині використовуються додаткові художні техніки в процесі виконання проекту, оздоблювальні елементи, підстригання петель, добираються способи та обробка країв і зворотного боку виробу, оздоблення іншими матеріалами тощо.

3.1. Організація робочого місця (правила безпеки праці)

Для художнього набивання на тканині необхідне робоче місце, уміння правильно користуватися інструментами та пристосуваннями.

Робоче місце не вимагає особливого обладнання, працювати можна за партою чи столом. Сидіти треба прямо, вільно, що не викликає швидкої втоми. Інструменти і матеріали повинні бути поруч. Тканину слід тримати на віддалі 35-40 см.

Приміщення має бути з природним освітленням, щоб можна було його провітрювати. У вечірній час світло повинно падати на роботу зверху.

До початку виконання роботи треба оволодіти технікою користування голкою. Це робиться на натягнутій тканині, проколюючи голкою відповідний малюнок до обмежувача, не відриваючи її від тканини, як учнівську ручку під час письма від паперу.

Перші роботи мають бути простими: листочки чи геометричні фігури.

3.2. Послідовність виконання

Спочатку на підібрану тканину наносимо олівцем, кульковою ручкою або з допомогою копіювального малюнок виробу. Для цього тканину кладемо на чисту, рівну поверхню і розрівнюємо. Після нанесення малюнка її закріплюємо в п’яльці чи з допомогою цвяшків у дерев’яну рамку.

Починають роботу голкою середнього діаметру на тканині такої ж товщини нитками відповідного кольору.

Кольорову нитку протягують в робочу голку ниткопротягувачем. Це пристосування складається із звичайної тонкої голки із ниткою довжиною 20-25 мм, кінці якої зв’язані вузликом. Довжина петлі 20-25 см. Пристосування називається ниткопротягувачем.

Протягування кольорової нитки в робочу голку проводиться таким чином:

· кінець нитки (2-3 см) вставляється в петлю ниткопротягувача, скручується пальцями, щоб вона не випала.

· ниткопротягувач пропускається в інструмент зі сторони ручки.

Після її проходження через ручку пропускаємо в отвір, який знаходиться в кінці робочої голки. Протягуємо її доти, поки кінець кольорової нитки не опиниться із зовнішнього боку голки (у межах 1 см).

У такому стані нитку притискуємо великим пальцем до ручки інструмента й утримуємо, поки не проколемо ним тканину.

Після цього великий палець знімаємо й тримаємо інструмент трьома пальцями, як ручку для письма. Уводимо його в тканину до обмежувача під кутом 50°, не відриваємо від тканини, а ведемо кінцем голки по малюнку зліва направо, як під час письма, повернувши її зріз до тканини. Проколи робимо один біля другого. Довжина стібка – не більше 2 мм.

1) вставка нитки в петлю.

2) розміщення нитки в голці.

3) тримання інструменту.

4) введення інструменту в тканину.

Висота петель регулюється кількістю обмежувачів, щільно насаджених на голку інструмента.

Петлі можна залишати в початковому вигляді або їхні верхівки постригти. Зрізування проводиться після закінчення роботи гострими ножицями. Бажано оволодіти технікою роботи голкою середнього діаметру, а згодом і малого й великого розмірів. Першими послуговуємося для роботи на тонкій, наступними – на товстій тканинах, використовуючи для цього відповідно тонкі і товсті нитки.

При художньому набиванні нитки добре закріплюються в тканині.

Готовий виріб із зворотного боку можна покрити тонким шаром побутового клею (ПВА, Бустілат).

Щоб захистити нитки від протирання із зворотного боку виріб підшивають тканиною.

3.3. Оформлення творчої роботи

Залежно від призначення готовий виріб можна вмонтувати в гарну рамку, оздобити край петельним або іншим швом, макраме, китицями. Виготовлюють композиції, використовуючи кольорові намистинки, ґудзики, плівку, шкіру, дерев’яні та металеві деталі.

Способом художнього набивання на тканині прикрашають одяг різного призначення.

Оформлення готової набивки на тканині – відповідальна річ. Потрібно вдало підібрати багет, врахувати колір і величину рамки. Готова картина повинна виглядати гармонійно, що полегшує сконцентрувати увагу на зображенні.

Висновки

Вишивка – складне багатогранне явище художньої культури українського народу. Це один з давніх, найбільш масових і розвинених видів народного декоративного мистецтва. Історичні, літературні, фольклорні матеріали стверджують активне побутування на Україні вишивки одягового, інтер’єрного, побутового та обрядового призначення. Її розвиток ґрунтується на спільній основі мистецької культури трьох братніх східнослов’янських народів у процесах взаємовпливів і взаємозв’язків з мистецтвом інших сусідніх народів. На Україні вишивка розвивалася, як і в інших народів, у двох основних формах: як домашнє заняття, тобто вишивання виробів для себе і вишивання виробів на замовлення. Тобто вишивка розвивалась як домашні ремесла і організовані промисли. Ці дві форми існували паралельно, переплітаючись і взаємозбагачуючись. Кожна історична епоха вносила зміни у їх життя. Впродовж віків кристалізувалась чітка художня система, в якій гармонійну єдність творять матеріал, техніка, орнамент, композиційно-колористичне рішення.

У вишивках і набивках на тканині створюються складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів різного історичного походження, що відображають давні уявлення людини про світ. Цікаво простежуються питання еволюції художньо-виражальних засобів вишивального мистецтва, його естетичної природи, в залежності від конкретних історико-соціальних умов. Сучасні набивки на тканині в першу чергу створюють затишок у домі та підкреслюють незвичайність дизайну інтер’єру, можуть бути предметом комфорту.

За час навчання я найкраще оволодів технікою художнього набивання, саме тому і виконав дипломну роботу. Я поєднав найкращі елементи, кольори, форму і розмір у моєму виробі. Завдяки цій роботі в мене виникли ідеї щодо виготовлення нових, сучасних виробів різноманітних форм. Також було цікаво дізнатися деякі факти з історії виникнення цього художнього виробу.

Список використаних джерел

1. Гасюк О. Художнє вишивання. – Київ, 1980.

2. Гусєва А. Нетканий гобелен, або вишивка петлею, Москва, 1996.
3. Іваночко А., Проців Д., Білоус Д. Методичні рекомендації. Художнє набивання на тканині. – Івано-Франківськ ОІППО, 2002.
4. Кара-Васильєва Т. Українська вишивка, Київ, 1993.
5. Композиційна побудова малюнку // http://matita.com.ua
6. Проць М. Краса своїми руками // http://maryanaprots.blogspot.com
7. Тищенко О. Історія декоративно-прикладного мистецтва України. – Київ, 1992.
8. Українське народознавство: Навч. посібник/ За ред. С. П. Павлюка. – Київ, 2006.