Основні аспекти вивчення експресивно забарвленої лексики у повістях І. Нечуя-Левицького

Іван Нечуй-Левицький

Тема: Основні аспекти вивчення експресивно забарвленої лексики у повістях І. Нечуя-Левицького
Рубрика: Українська література, Мовознавство
Вид: стаття
Мова: українська

Кількість сторінок: 10

Поняття мовної експресії доволі широке й трактується в сучасній лінгвістиці досить узагальнено – як “сукупність семантико-стилістичних ознак одиниці мови, які забезпечують її здатність виступати в комунікативному акті засобом суб’єктивного вираження ставлення мовця до змісту чи адресата мовлення”. При цьому “експресивність властива одиницям усіх рівнів мови” [4, с. 591]. Дещо уточнює поняття експресивного у своїй монографії В. Чабаненко: “мовна (мовленнєва) експресія – це складна стилістична категорія, що спирається на цілий комплекс психічних, соціальних та лінгвістичних чинників і виявляється як інтенсифікація виразності повідомлюваного, як збільшення впливаючої сили висловлювання [9, с. 7].

Основними аспектами вивчення експресивно забарвленої лексики є структурний, семантичний та функціональний.

Яскравим прикладом якнайширшого вживання експресивної лексики є повісті І. Нечуя-Левицького, зокрема, “Микола Джеря”, “Кайдашева сім’я”, “Дві московки”, “Бурлачка”, “Хмари”, “Старосвітські батюшки та матушки”.

Структурний аспект – це об’єм словника творів автора, головні групи лексем, які використовуються для надання тексту експресивності, для посилення певних відчуттів у сприйнятті тексту.

Можна виокремити наступні особливості у вживанні І. Нечуєм-Левицьким експресивної лексики:

1) Широке використання експресивних дієслів, кількаразове повторення дієслова для надання експресивності тексту.

Так, скажімо, у повісті “Бурлачка” мова авторської розповіді сповнена глибокого внутрішнього змісту, образності, в чому виявляються її стилістичні функції, а звідси й особливості художньої манери І. Нечуя-Левицького. Так, наприклад, Василина, одержавши дозвіл батьків найнятися на буряки, “…кинулась у хату, вхопила торбину, кинула в неї окраєць хліба і побігла до воріт… вхопила сапу, скочила через перелаз…як птиця, вилетіла з нестямки на фургон…З других дворів виходили дівчата й хлопці й сідали на фургонах” [7, с. 8]. У наведеному уривку письменник нагнітанням експресивних дієслів, а також засобами протиставлення (інші хлопці та дівчата не вискакували з подвір’я, не вилітали на фургони, а сідали) підкреслює велику емоційність, безпосередність Василини.

Подекуди мова авторських характеристик наповнюється обуренням, і знову ж таки письменницька ідея виявляється не прямолінійно, а через прихований зміст слова. Так, розповідаючи, як Василина потрапила в тенета Лейби, І. Нечуй-Левицький зазначав, що вербувальник “...знав, як важко доводилось Василині, знав, що посесор прожене її од себе, знав, що вона вже не може вернутись до батька у Комарівку. Він знав усю Журавку й близькі села, знав, що лежить у кожного мужика в кишені” [7, с. 66]. Кількаразовим повторенням дієслова “знав” показано хижацтво Лейби, що викликає в читача негативне сприйняття цього персонажа.

У повісті “Микола Джеря” вдається письменник до експресивізації тексту при відтворенні психологічної напруги Миколи Джері. У картині прощання з Нимидорою Микола схвильовано говорить: “Піду з села, бо тяжко мені жити; піду в ліси, піду в степи, піду в пущі й на гострі скелі, а панщини таки робить не буду і в москалі не піду. Піду втоплюсь, об камінь розіб’юся! Нехай звірі розшарпають моє тіло, а я все-таки втечу” [6, с. 462-463]. Кількаразове повторення дієслова “піду” з великою силою підкреслює непохитність молодого кріпака в досягненні поставленої мети. У цьому випадку цей мовно-стилістичний прийом служить одним із засобів індивідуалізації літературного образу. Однією з характерних рис мови героя твору є насиченість її дієсловами, що відбиває глибокий динамізм його характеру. Це надає мові Миколи відповідних інтонаційних відтінків: категоричності, впевненості.

2) Вживання іменників-синонімів, зокрема, таких як галас, крик, шум, гам, гармидер; жаль, смуток, туга тощо.

3) Використання епітетів та порівнянь усно-народного походження, які надають творам письменника експресивності. Найчастіше трапляються епітети кольорові, при тому переважають фарби – чорна, біла, червона. Це ж саме можна сказати про порівняння, як правило, яскраво барвисті, взяті в більшості з навколишньої природи та побуту.

Інша картина спостерігається в портретних характеристиках персонажів негативного плану. Тут І. Нечуй-Левицький оперує цілком оригінальними зображувальними засобами, також переважно епітетами та порівняннями, але іншого забарвлення (високий, як очеретина; тонкий, як дошка; тонкі руденькі брови; неначе позасмоктувані маленькі вусики; суха, як опеньок тощо).

4) Широкою группою експресивів у словнику автора є використання слів народної мови, народних фразеологізмів, звертань, вигуків: теперечка, горсет, цурка, юбка, ятка, некрут, метіль, діл, підряд та багато інших; наробити крику (повість “Кайдашева сім’я”); серце моє; свят, свят, свят!; Боже! (повість “Микола Джеря”) Показова в цьому відношенні також мова героїв з повісті “Микола Джеря”. В її складі, як правило, відбиваються особливості соціального стану, інтелектуальний рівень, своєрідність психологічного складу героїв. Подекуди вона набуває ліричних відтінків, навіть фольклорного забарвлення (наприклад, сцена прощання з Нимидорою: “Коли покидаєш мене, то бодай ти покинув хліб їсти й воду пити! — промовила Нимидора без сліз, наче простогнала. — Не проклинай мене, і не лай, і не плач! Ти думаєш, мені легко тебе покидать? Доле моя, щастя моє! — неначе простогнав Микола, вхопивши Нимидору в обнімок і сам залився сльозами, як мала дитина… Вона тужила й голосила голосно, як тужать по мертвому, і аж побивалась на лаві… Коли ж тебе дожидать додому? — “Тоді жди мене в гості, як виросте в тебе у світлиці трава на помості”, — одказав Микола словами пісні, — а ти не ламай рук, не суши очей та доглядай матері й дитини. Як не вмру, то вернуся, ні де не дінусь [6, с. 462-463]). Гостро експресивною і водночас ліричною є мова Мокрини, у чому виявляються особливості її темпераменту: рішучість, щирість, наполегливість. У мові старих Джерів, Нимидори – спокійній, як правило, лагідній – відбивається психологія покірних своїй долі кріпаків.

Наступним аспектом реалізації емоційності і експресивності у творі є семантика слова і контекст. Існує думка, що значення слова завжди контекстуальне, тобто будь-яке слово в тексті має унікальне, особливе значення, яке викликане його використанням. Часто значення слова дійсно є контекстуальним, тобто виникає одноразово, в невеликому тексті і ніколи більше не повторюється. Таке значення робить використання слова експресивним [8, c. 6-9].

Як зазначає дослідниця Н. Бойко, “семантика експресивного слова суттєво відрізняється від семантики нейтрального завдяки обов’язковості та значущості насамперед конотативного макрокомпонента, який завжди поєднується з денотативним і рідше – з образним” [3].

У семантичній структурі експресива стають очевидними такі параметри емотивного компонента: 1) види (схвалення/несхвалення); 2) характер емотивно-оцінного ставлення (ласка, замилування, захоплення, співчуття, доброзичливість, фамільярність, іронія, осуд, зневага, презирство тощо); 3) статус у семантичній структурі слова (первинний (домінантний)/вторинний (похідний)); 4) поєднання з іншими складниками семантичної структури слова; 5) типи вираження (слово, основа, суфікси, лексико-семантичні варіанти, паралінгвістичні засоби тощо); 6) походження (узуальний/оказіональний, інгерентний/адгерентний); 7) способи вияву (опозиції )[3; 2, с. 387-388].

У повістях І. Нечуя-Левицького експресивну лексику за значенням можна класифікувати наступним чином:

1) Слова, що містять емоційну оцінку вже в своєму лексичному значенні:

- лексика, що виражає певні почуття: як позитивні, так і негативні: кохання, правда, щастя, горе, лихо, злість, дикість, журба та багато інших.

- лексика, яка містить оцінку у своєму значенні: значна кількість таких лексем використана у повісті “Хмари”, коли автор розкриває образи головних героїв, зокрема, Воздвиженського, який мав “грубу й дику натуру”, але ж і “веселу вдачу і гарний голос” [6, с. 108-109], також у повісті “Кайдашева сім’я” – це старі Кайдаш і Кайдашиха, їхні сини – незграбний, суворий Карпо і жвавий, палкий Лаврін, їхні невістки – горда, “трохи бриклива”, “з перцем”, Мотря і “тиха, як тихе літо” мрійлива Мелашка, гарна, “як квіточка, червона, як калина в лузі” [7, с. 156-157].

2) Слова, що в своєму первинному лексичному значенні не містять емоційної оцінки:

- лексеми, що набувають емоційного забарвлення, вживаючись у переносному значенні (метафори): наприклад, метафора у повісті “Хмари”: “Розум засипав перед великою красою природи, зате ж прокидалась фантазія навіть в черствій, твердій душі. Співуча душа виливалась піснею по-солов’їному, поетична душа марила тисячею пишних картин. Душа любляча любила гарячіше, душа безщасна заспокоювала своє замучене серце…” [6, с. 109]; у повісті “Микола Джеря”: “Моє серце наскрізь ножем пробите” [6, c. 463].

– слова, емоційне звучання яких досягається засобами словотвору, зокрема, використанням зменшено-пестливі форми, утворені за допомогою суфіксів -к-, -ин-, -очк-, -ок-, ичк-, -еньк- та інших: невеличка, старенька, ставочок, повіточка, хатина, порадонька, “підборідочок невеличкий, кругленький” [6, с. 32, 33, 34]; солоденький, голосок, легенько, лишенько [7, с. 45]. Або у повісті “Бурлачка”: “А чого це ти ховаєшся од нас? Чи спатки хочеш? Чи їстоньки?” – сказав пан Прушинський і повернув Василину до себе лицем – лексеми “спатки”, “їстоньки” демонструють справжні, хтиві наміри пана стосовно Василини і його зневажливе ставлення до Василини [7, с.38].

Суфікси суб’єктивної оцінки є важливим стилістичним засобом. Експресивне вживання їх, однак, важко точно описати, оскільки воно має багато відтінків суб’єктивного характеру, тому залежно від контексту той самий суфікс може мати різні значення, часом полярні: у повістях І. Нечуя-Левицького, такі суфікси служать і для передачі почуття ніжності, симпатії, і опису бідності, старості тощо. Вживаються слова зі значенням збільшення, згрубілості. Наприклад: ручиська, ножиська, плечища; неповертайло (повість “Хмари”); проклятуща [повість “Старосвітські батюшки та матушки”]

[6, с.103, с. 108].

3) Окремо слід виділити іменники, семою яких є “звук” [5, с. 114-115] – шум, гам, крик, гармидер, галас, ґвалт: “На Лавріновому дворі піднявся ґвалт” [7., с. 276]; Кайдашиха наробила крику на всю хату, на все подвір’я [7, с. 269]. “На той ґвалт вийшов Ястшембський” [7, c. 42].

4) Крім повнозначних слів, існує категорія лексики, яка безпосередньо, хоч і не через смислові, а через формальні показники, виражає емоції й волю людини. В українській мові найпростішими засобами, за допомогою яких експресивно передається воля людини, є імперативні вигуки ой, ах, ну та частки би (б), же (ж). У І. Нечуя-Левицького часто вживаються частки ой, ох – у повісті “Дві московки” – “Ох, час, сину, вмирати!” [6, с. 34]; “Ой, лиха моя година та нещаслива! – крикнув Кайдаш” [7, с. 165].

5) Контрасти, протиставлення – антонімічні пари. Експресії повістям Нечуя-Левицького додає використання антонімії. Наприклад: “В тихої та доброї свекрухи десь узялися гостренькі пазури та й висунулись, наче з м’яких котячих лапок” [6, с. 451]. У повісті “Кайдашева сім’я” сюжет побудовано на протиставленні доброї і тихої Мелашки брикливій Мотрі; лагідного Лавріна жорсткому Карпові.

6) Присутня у повістях інгерентна експресивність (виразність слова, яка є його постійною ознакою), виражена лексемами сердитий, лютий, байдужий, теліпатися та ін.; адгерентна експресивність – та, яка набувається в контексті – у повісті “Дві московки” – “Літає материна думка то по степах широких, то по темному лісі…” [6, с. 33]

7. Вдається І. Нечуй-Левицький до повторення логічно наголошуваного слова і для підсилення типовості обставин, у яких діють герої повістей: наприклад, у казармах “...стояв якийсь чад од махорки, од гнилої соломи, од нечистої одежі, од кислого борщу, од бурлацьких онуч” [6, с. 478].

Функціональний аспект вивчення маркованої лексики означає визначення функцій і ролі даного виду лексики для творчості письменника. Маркована лексика – це засіб експресивізації художніх текстів і вияв ідіостилю письменника [1, с. 7-8].

Проаналізовані повісті Івана Нечуя-Левицького дозволяють зробити висновок про активне вживання маркованої лексики, її участь у моделюванні експресивних контекстів. Експресиви забезпечують відтворення фрагментів картини світу через призму національних стереотипів, народних уявлень про “добре/погане”, “корисне/шкідливе”, “гарне/потворне” тощо. Частота вживання аналізованих слів зумовлюється абсолютною антропоцентричністю художнього мовлення, домінуванням оцінних значеннєвих планів, авторськими настановами та стилістичними потребами. Індивідуальний стиль автора ґрунтується на цілій системі експресивів.

Автор широко використовує усну розмовну мову, іронічні, жартівливі, фамільярні, лайливі та просторічні слова. Семантика експресивів у художніх текстах реалізується через опозиції значеннєвих планів, своєрідну індивідуально-авторську манеру висловлюватися, автор оцінює створену картину світу.

Експресивно забарвлена лексика дала змогу І. Нечуєві-Левицькому розширити рамки використання лексики в художньому творі, запропонувати яскраву мовну палітру й досконало передати життя тогочасного суспільства, зокрема, селян, інтелігенції та інших верств населення.

Вплив на емоції та почуття читача у Нечуя-Левицького – колосальний, особливо у повістях “Бурлачка”, “Микола Джеря”, “Кайдашева сім’я” – емоції різні – від жалю і співчуття до кріпаків, наймитів до засудження гнобителів, панів, зажерливості селян тощо. Експресиви у Нечуя-Левицького відтворюють характеристики одного персонажа вустами іншого, акцентуючи на зовнішньому вигляді індивідів, їхніх розумових здібностях (можливостях), рисах характеру, стосунках між батьками й дітьми, суспільних стосунках, поведінці, загальних рисах вдачі, особливостях темпераменту, фізичному та психічному станах тощо належать до активних засобів індивідуалізації мовлення персонажів.

Експресиви виконують і виражально-зображальну функцію, забезпечуючи свіжість, жвавість, картинність викладу, структурно-композиційне моделювання емотивно-оцінного текстового простору, підсилюючи експресивний ефект висловлень [3]. Експресивні лексеми виступають центрами антитез, оксюморонних утворень, лексичних повторів, різнопланових синонімічних фігур, епітетів, метафор, порівнянь тощо, створюють неповторний реалістичний стиль І. Нечуя-Левицького.

Суцільна експресія – це повість “Кайдашева сім’я”. Тут тісно переплетено гострі емоційні діалоги, народний гумор та описи агресивних вчинків та баталій. Завдяки цьому автор зумів викликати неоднозначне ставлення читача до головних героїв повісті. Важливим чинником розкриття драматичної та комічної напруги тексту, посилення емоційного враження від цих словесних баталій є авторські ремарки (наприклад, залепетала, засичала, одрізала, підлила масла в огонь, защебетала, кричала, гукала, репетувала тощо).

Функція експресивів у повістях Нечуя-Левицького полягає також у підкресленні драматизму сюжету, життя головних героїв тощо.

Таким чином, у повістях І. Нечуя-Левицького якнайширше використовується експресивна лексика. Особливостями є широке використання експресивних дієслів, повтори дієслів у реченнях для надання експресії тексту, підкресленні певної характеристики, риси характеру персонажа тощо; присутність у текстах як лексики, яка за значенням є експресивною, а також лексики, яка набуває експресії у контексті; вживання епітетів, метафор, порівнянь; вживання слів усної народної мови, народних афоризмів та фразеологізмів. Використання експресивної лексики дозволило автору викликати такі емоції у читача як жаль, співчуття, сум, зневагу, осуд; створити свій неповторний стиль, вважатися письменником, який надзвичайно реалістично зобразив життя різних верств населення, вміло підкреслюючи драматизм реального становища кріпаків, селян, заробітчан, української інтелігенції.

Див. літ-ру. 

1. Бойко Н. Експресивна лексика як засіб увиразнення художніх контекстів та вияв ідіостилю письменника / Н. Бойко // Література та культура Полісся. – Ніжин: НДУ, 2005. – №30. – С. 7–12.
2. Бойко Н. Семантичний аспект експресивності лексичних одиниць / Н. Бойко // Лінгвостилістика: об’єкт - стиль, мета - оцінка [Текст]: зб. наукових праць, присвячений 70-річчю від дня народження С. Я. Єрмоленко. – К.: НАНУ, 2007. – С. 386–390.
3. Бойко Н. Українська експресивна лексика: проблеми семантики і функціонування. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук. Спеціальність 10.02.01 – українська мова. – К., 2006 [Електронний ресурс] / Надія Іванівна Бойко – Режим доступу: www. URL // http://librar.org.ua/sections_load.php?s=philology&id=4053&start=1
4. Лингвистический энциклопедический словарь/ Гл. ред. В. Н. Яр-цева. – М.: Сов. энциклопедия, 1990. – 685 с.
5. Мялковська Л. Синоніми-іменники у художніх творах І. Нечуя-Левицького / Л. М. Мялковська // Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. –Філологічні науки. – 2013. – Книга 1. – С. 114–118.
6. Нечуй-Левицький І. Твори. У двох томах. Том І. Повісті та оповідання. П’єса / Іван Нечуй-Левицький / Упоряд. В. Пипченко, голова ред. колегії І. Дзеверін – К.: “Наукова думка”, 1985. – 631 с.
7. Нечуй-Левицький І. Твори. У двох томах. Том ІІ. Повісті та оповідання/ Іван Нечуй-Левицький / Упоряд. Н. Вишневська, голова ред. колегії І. Дзеверін – К.: “Наукова думка”, 1986. – 640 с.
8. Русанівський В. Естетика художнього слова / В. Русанівський // Культура слова. – Вип. 11. – К., 1976. – С. 5–17.
9. Чабаненко В. Основи мовної експресії / В. Чабаненко – К., 1984. – 167 с.