Бунтарство як форма відстоювання людської гідності (на матеріалі повісті “Микола Джеря” та оповідань “Панська воля” і “Дмитро Книш”)

Тема: Бунтарство як форма відстоювання людської гідності (на матеріалі повісті “Микола Джеря” та оповідань “Панська воля” і “Дмитро Книш”)
Рубрика: Філологія, українська література
Вид: бакалаврська, навчальний матеріал                                

Мова: українська
Кількість сторінок: 59
Ціна: 150 грн.
Замовити повний варіант роботи

Друга половина ХІХ ст. в житті українського суспільства позначена великою кількістю суперечливих тенденцій, зокрема в економіці. Відбулися значні зміни – у 1861 р. було проведено аграрну реформу, згідно з якою скасовувалось кріпацтво, а селян наділяли землею, і яка відкрила шлях до наступних змін – військової, земської, фінансової, судової, шкільної реформ. Все це разом здійснювало переворот у суспільних відносинах, зокрема, на селі, де вибудовувався новий тип взаємостосунків між людьми та поступово змінювався світогляд.

Різноманіття суспільних змін та протиріч, нові соціально-економічні явища відобразилися в літературі. Проза даного періоду – складний у жанровому, стильовому, ідейно-тематичному, наративному вимірах художньо-естетичний історико-літературний феномен. Його складність визначається, по-перше різноманітністю жанрів та жанрових форм, що їх оприявнює проза цього періоду. Так, вагому роль у літературному процесі відіграють історичний та соціально-психологічний роман, оповідання, новела, повість. Крім того, українська проза демонструвала широкий спектр загальнолітературних стилів та індивідуальних творчих методів: реалізм переплітається з романтизмом, готикою, натуралізмом, а також модерністськими течіями – імпресіонізмом, неоромантизмом, символізмом, експресіонізмом, сюрреалізмом. На загальну стильову картину впливала творча індивідуальність кожного письменника, серед них і двох видатних постатей І.Нечуя-Левицького та О. Кониського.

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що сучасне українське літературознавство характеризується прагненням дослідників якомога швидше заповнити певний вакуум, що утворився внаслідок багаторічного панування в науці марксистського світогляду й соціально заангажованих традиційно-інтерпретаційних підходів до аналізу творчої спадщини українських письменників ХІХ ст. Крім того, в добу сучасності назріла потреба глобальної переоцінки цінностей як політичного, так і філософського та морально-етичного плану, одним із виявів якої є відмова від радянських кліше у сприйнятті тематики творів українських письменників-класиків, до яких належать І.Нечуй-Левицький та О. Кониський.

Виникла необхідність переосмислення та створення сучасної концепції творчості І. Нечуя-Левицького, постать якого зазнала певної канонізації в українському літературознавстві. Одне з центральних місць у його творах займають образи селян-правдошукачів, які в радянському літературознавстві отримали оцінку поборників кріпацтва, проте у І. Нечуя-Левицького трактування таких образів насправді є набагато глибшим, зав’язаним на аналізі психологічного світу героя, його усвідомлення себе як особистості з глибоким почуттям власної гідності та прагненням до свободи, характерним для етнічного типу українця загалом. Створюючи характерні типи людей, зокрема й українського селянина-протестанта, шукача суспільної правди у повісті “Микола Джеря”, митець досягнув особливої художньої майстерності, тому аналіз прийомів характеротворення у повісті “Микола Джеря” стане однією зі складових вивчення літературного стилю письменника.

Одним з головних завдань сучасного літературознавства також є розробка багатоаспектної концепції та об’єктивне трактування творчої спадщини О.Кониського, переоцінка його феноменального літературного таланту, вивчення художнього стилю митця. Необхідно зробити акцент на своєрідності системи образів, розроблених О. Кониським, серед яких також особливе місце займають типи селян-правдошукачів. Одним з його аспектів є показ взаємодії індивідууму та суспільства – одна з найбільш актуальних проблем усіх часів, яка постає особливо значущою в періоди суспільних змін, потрясінь, катаклізмів.

У світовій літературі майже неможливо відшукати образи, подібні до Миколи Джері з однойменної повісті І. Нечуя-Левицького, та героїв оповідань О. Кониського, в яких би так яскраво уособлювались найкращі ідейно-моральні риси та якості селянина-кріпака, бунтаря-протестанта проти приниження людської гідності та соціальної несправедливості взагалі. У цих творах присутній чіткий наголос на тому, що прогресивний соціокультурний розвиток людства (і українського суспільства зокрема) здатна забезпечити лише повноцінна людська особистість, наділена почуття власної гідності, здатна до протидії негативним суспільним явищам. У вітчизняному літературознавстві відсутній комплексний аналіз концепції образу героя-бунтаря в українській літературі другої половини ХІХ ст. (його системи цінностей, морально-етичного ідеалу, буття у суспільстві тощо). Порівняння прози І. Нечуя-Левицького та О. Кониського у контексті виокремлення теми бунтарства як форми відстоювання людської гідності стане ще одним кроком до заповнення цієї ніші в українській науці...

У вітчизняному літературознавстві відсутній комплексний аналіз концепції образу героя-бунтаря в українській літературі другої половини ХІХ ст. (його системи цінностей, морально-етичного ідеалу, буття у суспільстві тощо). Порівняння прози І. Нечуя-Левицького та О. Кониського у контексті виокремлення теми бунтарства як форми відстоювання людської гідності стане ще одним кроком до заповнення цієї ніші в українській науці.

Метою роботи є простежити художнє втілення явища бунтарства у творчості І. Нечуя-Левицького та О.Кониського (на прикладі повісті “Микола Джеря”, оповідань “Панська воля” та “Дмитро Книш”).

У повісті “Микола Джеря” І. Нечуй-Левицький створює надзвичайно виразний образ селянина-бунтаря, який здійснює глибокий усвідомлений протест проти існуючого гноблення. У цьому контексті письменник використовує фольклорні традиції пошуку правди людиною, протиставлення правди і кривди тощо. Микола Джеря – яскравий образ українського селянина, талановитого та духовно багатого, головною рисою якого є незламність у боротьбі за власну гідність та свободу. Він вирізняється на фоні інших селян. Він – носій якостей національного характеру. Образ шукача правди розкривається завдяки створеній повісті-хроніці, яка є життєписом Миколи, через систему інших персонажів – позитивних та негативних, які його оточують, через протест проти жахіть панщини, тяжкої праці на заводах, солдатчини, які у Нечуя-Левицького змальовані як суспільне буття. Пошук правди – це своєрідна одіссея, довготривала та важка, у якій Микола загартовується та не втрачає своїх високоморальних якостей. Концепція героя-бунтівника (протестанта) у повісті І. Нечуя-Левицького полягає у тому, що автор на прикладі Миколи Джері демонструє глибокий розрив між дійсністю та ідеалом, проте головний герой (носій ідеалу) не терпить повної поразки, не ламається під тиском несприятливих обставин, його доля трагічна, але він непереможний. Саме в такому аспекті він – приклад для сучасників та наступників, і в цьому полягає його правда, особиста гідність та воля. В кінцевому підсумку його шлях боротьби стає дороговказом до кращого майбутнього суспільства.

Герої-протестанти у Кониського (як і Микола Джеря в І.Нечуя-Левицького) наділені глибоким почуттям власної гідності як певної системи цінностей, проте вони перебувають в опозиції не лише до осіб, котрі втілюють у собі соціальну несправедливість (у Нечуя-Левицького Микола Джеря протестує проти пана Бжозовського, отамана Ковбаненка та ін.), але й певним чином протистоять застиглій, інертній, байдужій сільській спільноті того часу (таке зображення протистояння індивідууму та суспільства, громади вирізняє О. Кониського з-поміж інших українських письменників). Їхня доля складається драматично. Вони, фактично, є поодинокими сільськими “диваками”, для яких нестерпною є фізична й душевна наруга, і які прагнуть розбудити, розворушити сільську громаду. Звісно, кожен із них по-своєму, почасти наївно, протестує. В оповіданнях О. Кониського відбувається зміщення центру уваги з констатації економічного чинника як суспільного зла і пафосу простого співчуття селянам на причини дегуманізації суспільства, зосередженість на морально-духовному боці життя героя, намагання заглибитися у його внутрішній світ, з’ясувати причинно-наслідкові зв’язки неоднозначного вчинку чи трагічної долі.

Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що творчість українських письменників Івана Нечуя-Левицького та Олександра Кониського збагатила національну культуру, послужила подальшому розвитку літературного процесу в Україні, зокрема піднесла його на світовий рівень. Художня спадщина видатних майстрів української прози засвідчила появу нової концепції людини і дійсності, а ширше естетичної свідомості. Обидва письменники різко виступили проти кріпацтва як форми поневолення однієї людини іншою, оскільки лише вільна людина може почуватися по-справжньому щасливою та повноцінно розвиватися. Одвічне прагнення до волі, боротьба за людську гідність та трагедія, до якої призводить рабство, і розкриті в їхній творчості, зокрема повісті І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря” та оповіданнях О. Кониського “Панська воля”, “Дмитро Книш”.

Концепція героя у І. Нечуя-Левицького та О. Кониського полягає у змалюванні героя з народу – селянина, шукача суспільної правди, бунтаря, який усвідомлює себе вільним, повноправним членом суспільства та не в змозі змиритися з поневоленням, що позбавляє його почуття власної гідності, яке, у свою чергу, дорівнює особистій свободі героя. Це герой-просвітник, його система цінностей (особиста свобода та непорушність власної гідності) суперечить існуючому суспільному укладу, зокрема такому його явищу, як кріпацтво. Герой стає на шлях боротьби з рабством, його доля складається драматично, оскільки шукач правди не в змозі перемогти обставини.