Роль церковних братств у правотворенні Київської церкви XVI – XVIII століть

Тема: Роль церковних братств у правотворенні Київської церкви XVI – XVIII століть
Рубрика: Історія України, церковне

Київський братський монастир і школа. До 400-річчя від дати заснування

право, релігієзнавство, історія церкви, культурологія
Вид: дипломна, навчальний матеріал
Мова: українська

Кількість сторінок: 68
Ціна: 100 грн.

Замовити повний варіант роботи

Вивчення історичного минулого свідчить, що релігія, література, мистецтво та інші прояви культурного життя ставали могутніми факторами суспільного прогресу лише тоді, коли вони ревно служили народові, виражали його інтереси. У цьому відношенні заслуговує на увагу й історія братств – громадських організацій міського й частково сільського населення України, які в XVI – XVIII ст. відіграли чималу роль в суспільно-політичному житті українського народу.

Актуальність теми полягає в тому, що на сучасному етапі розвитку теологічних наук необхідно досліджувати саме канонічне право, вивчення якого дозволяє пояснити чимало подій і явищ в церковному житті. Так, наприклад, прийняті статутні документи і рішення братств дозволяють прослідкувати історію канонічного права, вони дають ту інформацію, яка потрібна для окреслення юридичного статусу Київської церкви в досліджуваний період, і наслідки його для нинішнього часу. Загалом, в канонічній науці існує велика прогалина, і, в майбутньому, не можна буде знайти належної відповіді на чимало актуальних церковних питань, якщо канонічне право не розвиватиметься як повноцінна наукова галузь. Історико-канонічний аналіз документів церковних братств та їхньої діяльності загалом, яка безпосередньо впливала на розвиток церковного права, дозволить заповнити ще одну нішу в канонічній науці, оскільки спеціального дослідження даної проблематики ще не було. Мета дослідження. Виходячи з актуальності теми, автором поставлено за мету висвітлити роль церковних братств для правотворення Київської церкви.

В українській церковній історіографії бракувало ґрунтовного комплексного дослідження про вплив діяльності братств на розвиток церковного права. Все ж деякі аспекти обраної теми привертали увагу дослідників історії, історії релігії і церкви, галузей теологічних, а також юридичних наук.

До 80-х років XVI ст. чітко визначилося коло найбільш актуальних завдань, які постали перед українським населенням: реформування церковного життя, боротьба за суспільно-політичні права українського народу, розширення культурно-просвітньої діяльності. Для їхнього вирішення необхідною була організація, наділена певними правами, санкціонована владою. Форма братств була найбільш зручною. Вона означала релігійну спрямованість, ототожнювалася з Церквою. Релігійні церковні братства гарантували невтручання у внутрішні справи організації католицької Церкви і значною мірою міської влади. Наймасштабнішу діяльність, безперечно, розгорнуло Львівське Успенське братство. Воно, за своїм статутом, було традиційною середньовічною корпорацією, але взяло на себе функцію втілення в життя завдань, яке поставив перед суспільством Новий час. Загалом братства боролися за політичні, професійні, релігійні і культурні права українського народу – перед братствами стояли церковні завдання як за задумами, так і за втіленням, завдання такого масштабу ніколи раніше не ставили перед собою подібного рівня і соціальної орієнтації середньовічні корпорації.

Протягом XVI – XVIII століть в Київській митрополії виникли і поширили свою діяльність Берестейське, Більське, Віленське, Київське Богоявленське, Літковське, Луцьке Хресто-Воздвиженське, Львівське Успенське, Могилівське, Слуцьке Преображенське, Срібнянське, Тернопільське братства. Це були найстаріші і найбільші братства, але окрім них, по містах і містечках діяли чимало менших братств, які опікувалися місцевими церквами і вели культурно-просвітню діяльність. Можна стверджувати, що братський рух був всеохоплюючим, наймасштабнішим у досліджуваний період.

Дослідження діяльності братств має певні труднощі, оскільки архіви братств загинули. Збереглися та опубліковані архіви Львівського братства. Саме інформація джерел цього братства є визначальною в дослідженнях авторів, які займалися соціально-політичною і релігійно-культурною історією східнослов’янських земель Речі Посполитої в другій половині XVI – першій половині XVII ст. Невелика кількість матеріалів з історії братств змушує дослідників звертатися до фондів церковних організацій, державних судово-адміністративних закладів. Документи архіву Львівського братства дозволяють вивчити принципи устрою, структуру, функціонування цієї організації. Більше того, весь комплекс документів дозволяє вивчити і реконструювати взаємовідносини всередині різних прошарків, зокрема, міщанства і духовенства, а також відносини всередині самої Церкви.

Крім архіву Львівського Успенського братства, збереглася частина документів Луцького Хрестовоздвиженського братства. Це і так званий “Луцький збірник”, в якому знаходиться літературна пам’ятка “Порада про благочестя”. Матеріали даного збірника стали основою публікації документів братства. До сьогодні не збереглися оригінали документів Богоявленського Київського братства. Опубліковані повторні копії (початок ХІХ ст.) підтверджувальних грамот Київського братства. Лише документам цих братств пощастило бути опублікованими компактно. Від архівів інших братств збереглися лише окремі групи документів.

Перші надійні документи про легально оформлені православні братства датуються серединою XVI ст. Серед цих документів – статут 1538 р. братства кушнірів у Вільні, статути 1542 р. братства Благовіщенської парафії на передмісті Львова і 1544 р. братства церкви при парафії Миколая на львівському Підзамчі. З 1544 р. є згадка про організацію парафіян при Успенській церкві на Руській вулиці, пізніше – про “руських старшин”, які діють від імені “співбратів і сусідів” – патронів церкви, з 1573 р. – про “старшин братства Богородиці”. Таким чином, уже з середини XVI ст. українські міщани намагались надати своїм організаціям форму братств. У 80-ті рр. XVI ст. православні братства реконструюють свої статути. Із організацій, які опікувалися церквами, вони перетворюються в органи контролю за життям мирян та духовенства. Заручившись підтримкою верховного пастиря – константинопольського патріарха, братства, передусім Львівське Успенське та Віленське Троїцьке, отримали право підпорядкування лише судові патріарха (право ставропігії).

Слід детальніше проаналізувати статути братств, щоб зрозуміти, якою ж була їхня ідеологія і напрями діяльності.

У Статуті, прийнятому Львівським братством 1586 р., зазначалося, що братство є організацією міщан, її членом міг стати кожний православний, незалежно від соціального походження, національності і маєткового цензу. Проте засновниками і активними діячами братств були міські ремісники і торговці. Це засвідчує перший список фундаторів Львівського братства, де немає прізвища жодного магната, але значилося багато ремісників і торговців: сидельники Юрій і Іван Рогатинці, кравець Дмитро Красовський, кожум’яка Лука Губа, торговці Іван Красовський, Лесько Малецький, Хома Бабіч, Стецько Мороховський, Іван Богатірець тощо. Організаційна структура, цілі і завдання, сфери діяльності братств, права та обов’язки членів корпорації регламентувались саме цим статутом. Його було укладено згідно з прийнятими нормами та вимогами того часу; цей статут був, з одного боку, типовим середньовічним документом, але з іншого боку, окремі його пункти мали в собі по-справжньому революційні ідеї, сформульовані і внесені в нього під впливом ідей Реформації та Гуманізму. Головним завданням братств був захист громадянських прав православних, культурно-просвітницька діяльність.

Братства здійснили засадничий вплив в церковних стосунках. У своїх намірах братчики спробували реформувати Церкву, захистити її від католицької експансії. В церковному уряді вони намагалися контролювати діяльність єпископів та іншого духовенства, усували церковників, які себе дискредитували, боролися проти всевладдя єпископів. Найбільше на правотворення Київської церкви вплинуло, безперечно, Львівське Успенське Ставропігійне братство, яке мало незалежність і право патронату над церквами.

Той факт, що братства внесли своєрідний дух змагання в життя православної та греко-католицької церков, сприяло підвищенню рівня релігійного життя, культурно-освітнього руху. Хоч найстарші братства виступали проти унії, їхня діяльність позитивно оцінюється не тільки православними авторами, але й більшістю католицьких вчених обох обрядів. Велике значення в церковному житті мали братства як церковно-громадські організації, вони рятували українське церковно-православне життя від занепаду, спричиненого правом патронату, від латино-польської експансії. За сто п’ятдесят років відсутності у Галицькій єпархії православного єпископа світський елемент силою обставин був покликаний до активної ролі в церковному житті. У Львівському братстві, і взагалі в інституті братств, була закладена та морально-громадська сила, яка здібна була рятувати українську церкву від занепаду. Розвиток братств був водночас розвитком української духовної культури впродовж 150-років – від середини XVI ст. до кінця XVII ст. Занепад братств свідчив про занепад української культури і українського церковно-православного життя. Надання братствам права контролю над духовенством перетворювало їх на нову церковно-суспільну силу в українському (і не лише) середовищі, що сподівалась через подібного ґатунку радикально-реформаційні нововведення зсередини відродити церкву.

Розглянувши і проаналізувавши історію православ’я в Україні періоду 1458-1596 рр., а саме від поділу Київської митрополії до Берестейської унії, можна підсумувати, що об’єднання всіх українських земель під польською короною сприяє національно-культурній кристалізації українського народу під впливом західноєвропейської культури. Зіткнення з польським католицизмом підносить національне значення Української церкви, розбуджує приспану національну самосвідомість населення. Зростає любов і пошана до своєї рідної церкви та бажання допомогти їй вийти із застою. Не вся шляхта залишає українську церкву і спольщується. Князь К. Острозький, церковні братства шукають вихід для покращення культурно-національного і релігійно-церковного життя у налагодженні освіти, виховання. Іван Вишенський бачить порятунок церкви у запереченні її ієрархічних основ. Єпископи не могли примиритися з тим, що братства втручаються у церковне життя, використовуючи надану їм патріархами ставропігію і право контролю над церковною ієрархією.

Після Берестейської унії 1596 р. роль і значення братств ще більше зросли. При вірі батьків зосталося зовсім мало з вищої церковної влади, а пізніше свій єпископат і цілком зникає. Настав найтяжчий час для православної церкви. І в цей час відсутності єпископства братства не побоялися взяти в свої руки якнайбільше церковної влади, управляти церквою, скрізь міцно боронити її. Так було аж до 1620 p., коли в Києві нарешті відновилася власна вища церковна влада.

По 1596 р. настає запекла й руйнуюча боротьба брата з братом – вищого греко-католицького духовенства з братствами. У цій боротьбі з братствами було багато глибоко трагічних моментів; згадаймо, що Львівське церковне братство найдовше не здавалося і тільки в 1708 р. змушене було й воно покинути віру батьків своїх. Ось через це в тій полемічній літературі, що постала в XVI – XVIII віках, на адресу церковних братств та їхніх діячів написано немало злісних сторінок.

Церковні братства в Польщі в повній силі існували й протягом усього XVIII віку, не зменшуючи своєї діяльності як національного проводу.

Дослідники визначили роль братств як визначного культурного феномену в історії українського народу, що ж стосується відносин з Церквою, то вони наголошували на важливості самої спроби реформувати і відновити міцність Київської Церкви, особливо ж перед загрозою католицької експансії. У XVIII ст. братства поступово втрачають свою роль провідних духовних сил в Україні, підпорядковуються все більше духовенству, поступово діяльність їх занепадає.

Окремо слід сказати про греко-католицькі братства, які виникли після укладення Берестейської унії. Їхня діяльність також мала культурно-просвітній характер. Їхнє значення полягає в тому, що саме вони вберегли новостворену греко-католицьку церкву від повної латинізації, рішуче виступивши проти намагань певної частини ієрархії повністю перейти на латинський обряд церковних служінь.

Вплив братств на розвиток канонічного права Київської церкви дослідники оцінюють неоднозначно – від позитивного до негативного. З одного боку, братства намагалися реформувати Церкву та вивести її з кризи, з другого боку – право ставропігії ледь не зруйнувало традиційні канонічні основи устрою Церкви. Загалом, братства зуміли піднести релігійне та культурно-освітнє життя на значно вищий рівень розвитку, аніж це було дотепер. Діяльність братств сприяла втіленню провідних ідей гуманізму в житті українського народу.