Проблема статусу жінки в суспільстві у творах Панаса Мирного ''Повія'' та С.Жеромського ''Історія гріха''

 

Тема: Проблема статусу жінки в суспільстві у творах Панаса Мирного ''Повія'' та С.Жеромського ''Історія гріха''

Рубрика: Філологія, мовознавство, літературознавство, польська література
Вид: курсова, навчальний матеріал
Мова: українська
Кількість сторінок: 41
Ціна: 100 грн.
Замовити повний варіант роботи

Проблема становлення жінки, її прагнення до самоактуалізації та особистісного зросту є темою багатьох наукових студій та художньої літератури. Сьогодні жінка має вищу освіту, спроможна забезпечувати себе та свою сім’ю, може успішно займатися управлінською діяльністю та організовувати і планувати свій життєвий простір, однак питання про положення жінки у сучасному суспільстві залишається проблемою людства.

Актуальність теми. “Жіноче питання” як культурно-освітня проблема виникає у 40-х роках ХІХ ст., проте лише у 60-х набуває характеру гострої соціальної проблеми. Провідні мислителі другої половини ХІХ ст. зробили чималий вклад у представлення проблеми жінки, підняття її статусу у суспільстві, загалом у пожвавлення жіночого руху, а передусім у формування повноцінної жіночої свідомості, оскільки саме усвідомлення жінкою своєї суспільної повноцінності дало можливість заявити їй про свої права і примусити європейців говорити вже не про жінок загалом, а про жінку зокрема.

Українське і зарубіжне літературознавство виразно окреслило потребу “нової героїні” в письменстві другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Ті жіночі образи, які були створені в літературі, були образами духовно сильних жінок, які могли кинути виклик суспільству. Та, незважаючи на більш ніж столітню історію жіночого руху, і по сьогодні “жіноче питання” залишається актуальним: жінка продовжує опановувати незалежну роль, але нерідко ті умови, які складаються в соціумі, ламають власну долю жінки, пригнічують її особистість, суспільство залишається патріархальним. Тому тематика ролі жінки в суспільстві і висвітлення даного питання літературними митцями залишається актуальною проблемою.

Наукова актуальність дослідження полягає у можливості проаналізувати романи двох видатних письменників Панаса Мирного та Стефана Жеромського “Повія” та “Історія гріха” власне з точки зору їхнього бачення жіночої проблеми. Слід зауважити, якщо творчості Панаса Мирного у вітчизняному літературознавстві приділена значна увага (у т. ч. романові “Повія”), то, наприклад, роман С. Жеромського “Історія гріха” в українській полоністиці проаналізовано недостатньо. Цікавим буде порівняти ці два твори українського та польського письменників, які жили і творили практично в одному відтинку часу, визначити спільне та відмінне в сюжетному розвитку подій, характерах головних героїнь, провідних ідеях творів.

Метою написання роботи є аналіз статусу жінки в суспільстві на основі творів Панаса Мирного “Повія” та С. Жеромського “Історія гріха”.

Починаючи з другої половини ХІХ ст. тема жінки, її ролі в суспільстві все частіше привертала увагу прозаїків. На прикладі жінки, свідомість і воля якої віками пригнічувалася, остання тема набувала яскравішого увиразнення передусім як суспільна проблема, а не лише як власне феміністична.

Західноєвропейські, російські, а також українські письменники у своїй творчості намагались окреслити “жіноче питання”, а також запропонувати своє власне бачення і розв’язання тих проблем, які поставило суспільство перед жінкою. В даному випадку йдеться не про самореалізацію жінки як особистості, а про патріархальне суспільство, яке загнало жінку у рамки хатньої господині, а свавілля чоловіка над нею зробило нормою. Особливо таке явище стало поширеним у стосунках між різними верствами населення – багатими і бідними. Багатий спокусник і зламана доля бідної дівчини – ось та тема, яка переважала у творчості багатьох письменників того часу. Також чимало письменників намагалися викрити лицемірство буржуазної моралі у ставленні до жінки – представники вищих прошарків населення декларували високі ідеї, поривання, а насправді виявлялися підлими, продажними людьми, тоді як представники найнижчих верств суспільства були набагато чеснішими, достойнішими, духовно багатшими.

Романи двох видатних письменників Панаса Мирного та С. Жеромського “Повія” та “Історія гріха”, побачивши світ, викликали значний резонанс. У цих творах була зроблена спроба розкрити проблеми доброчесності й пороку, соціально-побутові та психологічні причини морального занепаду людини, показати безправне становище жінки в суспільстві, а також викрити лицемірну мораль, яка нищить людську душу і найсвятіші почуття.

Зокрема, над романом “Повія” Панас Мирний працював довго, наполегливо, про що свідчить листування з М. Старицьким (тоді редактор альманаху “Рада”). Назву роману (“Повія”) можна тлумачити як метафоричну (від “віятися по світу, не маючи ні прихистку, ні щастя”), на що промовисто вказують і назви частин твору (“У селі”, “У городі”, “По всіх усюдах”). Письменник не мав на меті викриття морального падіння Христі, засудження її вчинків. Панас Мирний хотів зобразити ті умови й обставини, які привели дівчину до такого життя, викрити той суспільний устрій, що зруйнував її долю.

Більшість дослідників творчості Панаса Мирного визначають жанр даного твору як соціально – психологічний роман. Саме автор у підзаголовку вказує на те, що це роман з народного життя. Ідеєю твору є засудити жорстокість, підступність, підлість представників вищого прошарку, владної верхівки, які зламали долю простої селянської дівчини, довівши її до морального падіння.

Центральне місце у романі “Повія” займає образ Христі. Він вражає своєю тяжкою долею і безвихідним становищем та сумним фіналом. Не менш вражаючим є створений у творі “Історія гріха” образ Єви. Духовний тип жінки у творах Панаса Мирного та С. Жеромського виражено за допомогою самого імені. Так власне ім’я Христя (Христина) означає “християнка”, “присвячена Христу”, тобто життя дівчини з таким ім’ям мало б бути присвячене добру. І дійсно, Христя справді є доброю, щирою, правдивою, працьовитою дівчиною, наділеною талантом співачки, але страждання перетворюють її на морально знищену істоту. Як зазначає Н. Левченко: “В самому імені вже закладена суперечність. Натура Христі була роздвоєна ще на початку роману, і жінка із нахилами до проституції жила в ній на підсвідомому рівні в оболонці простої селянської дівчини. Христя, вихована у традиціях патріархально-сільської моралі, раптом не хоче скоритися матері і розпрощатися із обновкою, із чобітками, кращими, ніж у самої Горпини. Бути гарною – природне бажання кожної жінки. Та Христя хоче бути не просто гарною, а кращою за всіх. Справжнє єство Христі розкривається, коли Христя перевтілюється в Наталю. Таким чином, Христя, ставши дорогою повією Наталею, спалила всі мости за собою. “Перед Христею стояло безнадійне скитання – відплата за ті розкоші, які приходилось пережити, голод і холод далекого шляху, а бог знає – може, де і смерть нагла під тином...”

Єва Побратинська значення свого імені сама пояснює Лукашеві Неполомському після відвідин костьолу: “… Ewa... pierwsza grzesznica”, на що Лукаш зауважує: “… Ewa jest to istność, która była, jest i będzie” . Справді, сутність грішниці сповна проявилась у Єві, коли вона стала повією.

Обидві героїні романів наділені інтелектом, красою, вразливою психікою. Автори малюють їхні образи чарівними фарбами. Наприклад, в описах Христі Притики домінують такі риси: “кругле молоде обличчя”, “чорнява голівонька з ясними очима, чорними бровамий рожевими устами ”. Але чарівність Христі, вся магія її привабливості не чорні очі, а іскорки в темній безодні зіниць, що неодноразово підкреслюються.

Єва Побратинська, навпаки, світловолоса з блакитними очима, неймовірно красива дівчина? “złotowłos[a] panienk[a], … żywa, piękna dziewczyna”. Всі чоловіки, йдучи повз, оглядаються на неї. Вперше обидві героїні постають дуже молодими дівчатами. Христині – сімнадцять, а Єві – двадцять років.

Доля обох дівчат була типова за тих соціальних умов.

Величезна різниця між героїнями творів полягає в тому, що Єва вчиняє кримінальні злочини на своєму шляху до морального занепаду. Кульмінаційний пункт роману “Історія гріха” – це вбивство Євою своєї новонародженої дитини. Якщо дітовбивство стає результатом важких соціальних обставин, то подальша деградація Єви – це лише її слабкість і пасивність.

На відміну від Єви, Христя не вчиняла кримінальних злочинів. Її важке життя в наймах – результат різкого майнового розшарування суспільства в той час, і абсолютне несприйняття багатими бідних. Проте, слід зауважити, що поява Христі в межах чужої сім’ї часто руйнує родину, стає причиною злочинів: так Загнибіда через Христю убиває на смерть свою дружину Олену, а Колісник, який страждає від того, що мусить на якийсь час залишити Христю і побачитися зі своєю дружиною, невдовзі вчинює самогубство. Багато уваги, безперечно, автори приділили середовищу, в якому жили головні героїні творів. В “Повії” Панас Мирний протиставляє село місту. Як тільки Христя потрапляє до міста, воно здається їй страшним звіром. Та згодом Христя звикає до міста, особливо після того, як закохується в панича Проценка, і пізніше, коли стає на шлях повії. Єва Побратинська, навпаки, виросла в місті, вона любить його, але й вона замислюється над жорстокою несправедливістю міста, в якому могли б бути можливості для нормального життя. Як Панас Мирний, так і С. Жеромський уважно слідкують і аналізують психічний стан своїх героїнь. Якщо Христю переслідують сни, де вона намагається знайти вихід зі свого становища, то Єва марить морем, яке, на її думку, очистить її від усього злого, поверне їй дівочу чистоту. Адже ані Христя, ані Єва так і не прийняли своєї ролі проституток, їхня свідомість була ніби окремо від дій, вчинків та оточуючих обставин. Зло, в яке поринули героїні, було реакцією на зневажене добро, кохання, розвіяні ілюзії. Але й не можна стверджувати, що тільки зовнішні обставини штовхнули героїнь до такого життя. У романах дуже тонка межа між соціально обумовленими вчинками, і вчинками, здійсненими з власної волі, для догодження власним бажанням.

Таким чином, повія в творах С. Жеромського та Панаса Мирного перетворилася на своєрідне дзеркало процесу модернізації суспільства, пролетаризації селянства, капіталізації життя. Вона опинилася на перетині меж і кордонів: просторових (між містом і селом), часових (між кріпацтвом і найманою працею), соціальних (формування нової стратифікації суспільства), культурних. Проте слід зауважити, що обидві героїні – і Єва, і Христя – суперечливі постаті. Неодноразово поставало питання про те, чому героїні не змогли зійти з обраної стежки. Пасивність, слабкість героїнь не дозволила їм подолати життєві труднощі. Як Єва Побратинська, так і Христя Притика до кінця не прийняли своєї ролі в житті, ролі повій. В обох романах присутня трагічна розв’язка твору. Смерть головних героїнь – це спроба очиститись від гріха, від морального падіння.

Водночас слід зауважити, що умови соціуму, які ламали долю жінки – це насамперед, кризові явища рубежу ХІХ – ХХ століть, періоду, коли старі устої відмирали, але нові ще не були сформовані. Шалена гонитва за наживою, лицемірна суспільна мораль нищили справжніх особистостей, які проте, не мали достатньо сил, щоб протистояти всеохоплюючим руйнівним явищам суспільства.