“Музична новела в доробку О. Кобилянської (“Valse mélancolique”, “Impromtu phantasie”) та Лесі Українки (“Голосні струни”)

"Тема: “Музична новела в доробку О. Кобилянської (“Valse mélancolique”, “Impromtu phantasie”) та Лесі Українки (“Голосні струни”)
Рубрика: Українська література, філологія
Вид: реферат, навчальний матеріал

Мова: українська
Кількість сторінок: 18
Ціна: 50 грн.


Замовити повний варіант роботи

Проблема взаємозв’язку літератури з різними видами мистецтва є досить актуальною у сучасній компаративістиці. Залишається відкритим питання дослідження синтезу мистецтв на жанровому рівні, що стосується музичної новели рубежу ХІХ–ХХ ст., як особливого вияву взаємодії музики та літератури у творчості.

Актуальність теми дослідження. Творчість О. Кобилянської та Лесі Українки вивчалася науковцями з погляду ідей народності та фемінізму, проте актуальним залишається питання про вплив музики на їхню творчість, а також про роль музики у новелах як засобу психологізації. О. Кобилянська найактивніше опосередковувала музичні твори у свої художні світи. У творчому доробку Лесі Українки також присутній жанр музичної новели, оскільки протягом усього життя Леся Українка зберігала тісний зв’язок з музикою.

Окремі аспекти досліджуваної у роботі проблематики висвітлені у працях І. Денисюка, Л. Кияновської, О. Колінько, О. Мацяк. Проте окремим об’єктом наукового дослідження у порівняльному аспекті музичні новели Лесі Українки та О. Кобилянської ще не були.

Кінець ХІХ – початок ХХ століття – це період значних естетичних зрушень: жанрово-стильового оновлення, активного розширення тематичних обріїв, пошуку новітніх форм реалізації художніх ідей. Особливо функціональною виявилася мала проза. Успішно розвиваються роман і повість, однак новелістика домінує над великою прозою. Українській новелістиці на межі століть притаманні закономірності розвитку, характерні для найрозвиненіших літератур світу. Глибоко народна, з фольклорними джерелами, українська новелістика відбила волелюбні прагнення народу, його оптимізм, гумор, тонку іронію і часто ліричну замрію. При зіткненні особистості з жорстокими соціальними умовами у новелістиці виникали оповідання долі і трагічні новели. Проте над тональністю високого трагізму переважає пафос “хвали життю”, мажорного, всупереч мінорному, світосприймання.

Новела О. Кобилянської “Impromtu phantasie” написана 1894 року, показово, що Valse mélancolique” О. Кобилянської та “Голосні струни” Лесі Українки створені одного 1897 року.

Для новел О. Кобилянської та Лесі Українки характерною є музична композиція – так, у творах звучить вальс. “Impromtu phantasie” Кобилянської має чітку музичну форму. Словом “impromtu” письменниця натякнула на спонтанну реалізацію задуму, а “phantasie” – вільна музична форма, куди (саме тому, що ця форма вільна) авторка зуміла вкласти свій характер, наскільки такий химерний характер узагалі дається оформити. Той характер визначив долю, життя героїні, а заодно і жанр твору – ескіз. Формальні аналогії між музичною і літературною “Impromtu phantasie” не вичерпуються назвою. Яскравий приклад музичної побудови фрази у новелі – епітетна градація, виразне музичне crescendo:

“Я сама – то та “звихнена слава”.
Я вижидаю щастя щодня і щогодини.
Я відчуваю, як життя лежить переді мною не як щось сумне, безвідрадне, важке до переконання, але як би один пишний, святочний день, гаряче пульсуючий, приваблюючий, широкий, пориваючий образ або немов яка соната.
Так, немов музика.
Солодкі, упоюючі, сумовиті звуки. Роздразнюючі, пориваючі, покликуюючі, вбиваючі... а одначе!... одначе...
Я не вчилася музики ніколи.
Я ніколи, ніколи не могла “Imprmtu phantasie” сама грати!! Але коли чую її, як другі грають, то душа моя наповнюється слізьми. Що се таке?
Що се є, що крізь усей той блиск, котрий хвилює так розкішно крізь мою душу... в’ється щось, немов жалібний креповий флер! І що я помимо того, що в моїх жилах пливе кров будучини, не маю будучини, не маю і житті своїм полудня?
.....Коли чую музику – готова вмирати.
Стаю тоді божевільно-відважна, стаю велика, погорджуюча, любляча... Що й залежить на мені, коли лиш музику чую!..” [3].

Із повністю процитованої останньої частини новели добре видно ще одну особливість музичної прози Кобилянської – краснопис акордами, яким письменниця імітувала гру на фортепіано і який розрахований передусім на візуальний ефект: текст пишеться абзацами з мінімальною кількістю речень у кожному. “Такий текст, можна сказати, має “акордну” структуру: абзаци, котрі складаються з речень-“тонів”, утворюють “звукову” єдність – “акорд” [6].

Музичне мислення О. Кобилянської ілюструє та аргументує наступна музична новела письменниці – “Valse mélancolique” (його первісний варіант датується тим же 1894 роком, що й “Impromtu phantasie”; остаточний – 1897). Опис Софіїного “Valse mélancolique” дуже конкретний, виразний і повний. Твір теж складається з частин: “Перша часть була весела, зграбна й елегантна. Друга змінилася. Почалося якесь глядання між звуками, неспокій, розпучливий неспокій!

У новелі Лесі Українки “Голосні струни” прослідковано зростання Насті як виконавиці музики та композиторки. Так, у творі йдеться про те, що вона – авторка п’єси “Дует”, яку розучують і високо оцінюють її друзі, зокрема й кохана людина. Поділ на музичні частини у творі умовний, проте існує виразна градація від сумовитої елегії до наростаючого неспокою та сильної душевної напруги на найвищих акордах. “Ich grolle nicht” звучить у новелі повсякчас: спочатку – це “Ніжна, тиха, кристально чиста мелодія… Іноді ця лагідна мелодія ставала подібною до заглушеного стогону, але потім лилась вона далі, як прозорий струмок, то співаючи, то розпливаючись, як сон…” Але враз звуки музики стали “жалісним плачем. Тихо, сумно звуки тужили, ридма ридали, але глухі акорди заглушували журливий стогін і стишувались, замовкали сами собою… Тоді звилась полум’яна, гучна мелодія, горда і буйна, сповнена болю і розпачу, що збудила всі струни. Бушувала буря, крізь яку іноді звучала перша мелодія спомину, але вона була сумна і переривчаста і скоро поринула цілком у хвилях гордого розпачу. Все потонуло в них… Хвилі гуділи все дужче, все неспокійніше і тривожніше, оглушуючи самих себе. Швидше і швидше котилися хвилі, заливали все, розливалися ширше і помалу заспокоювались. Вони гомоніли все тихше і тихше, і з їх гомону виникала пісня, безнадійна і хмура, як туманна ніч на морі. Ледве чутно, як подих, прозвучала вона й заніміла… Раптом пролунав гучний стогін, як крик серця, і на низькій ноті обірвався” [8, с. 152].

Не можна оминути увагою виразну автобіографічність новел, оскільки у творах і Леся Українка, і О. Кобилянська намагаються самореалізуватися як талановиті музикантки. Їхній талант до музики став ще одним джерелом “омузичнення” літературних новел, а сам жанр новели (його коротка форма, особливості побудови) дозволив втілити музичний задум в життя. Так, письменниці, як музично обдарованими особистостями, які не змогли самореалізуватися в цій царині, створюють героїнь, котрі часто мають музичне покликання. У слові, в літературному тексті приховані задатки авторів афішують себе найбільш промовисто.

Ознаками музичних новел Лесі Українки та О. Кобилянської є музичне джерело (твори композиторів Шопена та Шумана), музична композиція, як зімітована, перенесена у твір, так і власна, описана словами, глибока музична поетика творів (твори складаються з частин, акордів, вжита музична лексика; за допомогою художньо-зображувальних засобів (особливо епітетної градації, фігур недомовленості, відкритого закінчення, подібного до нотної партитури) створена музична тональність та ритмічність текстів, присутній мотив обірваної струни – гри на найвищій ноті).

Характерними ознаками новел є їхня глибока автобіографічність (письменниці називають новели нарисами), а також сюжетно фабульна розмитість. Письменниці не імітували твори композиторів, а компонували особливу музику словом. Новели виражають найпотаємніші мелодії їх авторок, а у “Valse mélancolique” взагалі “звучить” власна особлива мелодія О. Кобилянської.

Роль музики у новелах полягає у тому, щоб стати відображенням людських емоцій, виразити душу в її ірраціональних глибинах, а також звуковими засобами розповісти про зовнішній світ у його змінній динаміці. Життя головних героїнь новел – у музиці, а музика – в них, це їх єство, шлях внутрішніх колізій непересічних особистостей. Музика і література, відчуваючи потужні взаємовпливи, діяли не на розумові фактори сприйняття, а на сильні асоціативні відчуття.