Роль церкви у розбудові громадянського суспільства в Україні (в контексті ІІ Ватиканського собору)

ІІ Ватиканський собор

Тема: Роль церкви у розбудові громадянського суспільства в Україні (в контексті ІІ Ватиканського собору)
Рубрика: Релігієзнавство, Теологія, Канонічне право, Історія України, Історія церкви
Вид: дипломна, навчальний матеріал
Мова: українська

Кількість сторінок: 87
Ціна: 100 грн.

Замовити повний варіант роботи


АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Християнство та Церква в Україні протягом усієї історії перетворилися на структурний елемент світобачення та світосприйняття українського народу, найголовнішу рису українського світогляду. Діяльність Церкви переконливо довела, що вона може бути активним перетворювачем суспільного життя в Україні. Християнство дало безпосередній поштовх і ідеологічно обґрунтувало необхідність створення нових форм суспільно-політичної організації та громадянської самоорганізації сучасного державного суспільства.

Особливе місце в цих процесах займала і продовжує займати Українська Греко-Католицька Церква, яка сформувалася на традиціях Київської Церкви в результаті підписання Берестейської унії 1596 р. Їй судилося стати виразником національних інтересів українців протягом всієї своєї історії. Це було закономірно, оскільки УГКЦ виробила таку систему морально-етичних та культурних пріоритетів, які багато в чому сформували національний характер українця, стали основою його світобачення. Християнська мораль, виходячи з постулатів загальної рівності людей перед Богом, милосердя, терпимості, взаємодопомоги таким чином трансформується у принципи громадянського суспільства.

В сучасних умовах розвитку української державності особливої гостроти знову набуло питання побудови громадянського суспільства на засадах чесності, справедливості, свободи особистості, людської гідності та любові до ближнього. Українці вкотре довели для себе та всього світу справжню цінність таких постулатів для суспільного устрою під час Революції Гідності 2014 р., а також знову відстоюючи власну територіальну цілісність та суверенітет.

Українське суспільство, безумовно, піднялося на новий щабель власного розвитку. Проте невирішеність проблем минулого залишається головною перепоною на шляху до існування в Україні громадянського суспільства. Глибока економічна криза породжує цілу низку духовно-суспільних негативних явищ, на які Церква також шукає відповіді: це і проблема бідності, бездуховності суспільства, переважання матеріальних цінностей, знецінення інституту сім’ї, проблема війни і миру тощо. Перед Церквою постало завдання нової євангелізації суспільства на основі, запропонованій Вселенською Церквою.

Дослідження ролі Церкви у розбудові громадянського суспільства в Україні в контексті ІІ Ватиканського Собору відзначається на сьогодні суспільно-політичною та науковою актуальністю. Особливий науковий інтерес викликають проблеми духовності суспільства, цінності кожної особистості, на чому, власне, завжди наголошувала Церква, особливість якої також в тому, що вона поєднує в собі Східну і Західну системи світобачення, які взаємно доповнюють одна одну і створюють нову якісну сутність Церкви. У 2015 р. у Ватикані згідно даних Радіо Ватикану та Католицького оглядача “CREDO ” планується проведення симпозіуму, присвяченого 50-річчю закриття ІІ Ватиканського собору, аналізу його здобутків та іторичної ролі. В такому ракурсі питання вивчення результатів ІІ Ватиканського собору та втілення їх в умовах українського суспільства залишається науково актуальним.

Церква – один із чинників європейського історично-суспільного процесу. Роль Церкви в європейському історичному процесі полягає в об’єднанні всіх людей в одну святу спільноту на засадах любові до ближнього, справедливості, рівності на шляху до власного Спасіння. Протягом своєї історії Християнська Церква показала здатність подолати кризу та зміцнити державність.

Раннє християнство вибудовувалося як соціальна доктрина, світоглядна система, в якій Ісус є представником істини, влада походить від Бога, але на моральній основі та основі любові, раннє християнство мало наднаціональний характер. В період Середньовіччя релігія та Церква стали головними в житті тогочасного суспільства, зміцнили його уклад. В цей період були створені видатні праці теологів та богословів Церкви. У своїх працях Тома Аквінський створив концепцію державної влади, головною метою якої, як він вважав, повинно було стати сприяння загальному благу. Мислитель віддавав перевагу монархії, але виступав проти тиранії. Граціан розробив систему канонічного права Церкви. Головними ж досягненнями середньовічного схоластичного гуманізму стали осмислення почуття гідності людини, пошуки індивідуальної душі, розроблення теорії дружби, визнання приватної власності, роздуми над проблемами війни, яка фактично, була основою тогочасного життя. Суспільство усвідомлювало себе єдиною християнською спільнотою. Період пізнього Середньовіччя виявив гострі протиріччя між Папською та світською владою, між існуючим життям Церкви та потребами суспільства, які підготували Реформацію. Головним наслідком стала заміна єдиної Церкви багатьма національними церквами. Протягом означуваного періоду відбувалися Собори Вселенської Церкви, на яких було прийнято цілий ряд важливих для суспільства рішень: було засуджено розкол Папської влади і зроблено цілий ряд кроків для його подолання; вироблено засади ведення воєн; засуджено аморальність духовенства; вироблено норми, спрямовані на захист Церкви від втручання правителів держав, розглянуто та обговорено питання бідності; закладено основи для майбутнього пошуку шляхів об’єднання Церков. Періоди раннього христинства, середньовіччя та соборної діяльності Католицької Церкви (а згодом – І та ІІ Ватиканських соборів) стали етапами у формуванні її Соціальної доктрини. Постійно проявляючи увагу до суспільного життя людей, Церква зібрала багатий доктринальний спадок. Він закорінений у Святому Письмі, особливо в Євангеліях і апостольських посланнях, і набуває форми й змісту вже за Отців Церкви і Вчителів Середньовіччя. Так виникла доктрина, яку Церква, навіть без відвертого та прямого проголошення Вчительством, поступово визнала своєю.

Важливість Католицької соціальної доктрини як інструменту євангелізації полягає в тому, що вона визначає місце людини й суспільства у світлі Євангелія. Сучасні культурні і соціальні проблеми стосуються,насамперед, мирян, покликаних, як нагадує II Ватиканський Собор, вести і впорядковувати світські справи згідно із Божою волею.

В Україні Церква також завжди була і є однією з головних складових історично-суспільного процесу. Пряма спадкоємиця Київської церкви – вона протягом усіх періодів свого історичного розвитку дбала про збереження і розвиток власної національної ідентичності через дотримання вчення Ісуса Христа, набула великого духовного авторитету серед українського народу. Однією із цілей Церкви була і залишається розбудова громадянського суспільства, ознаками якого є: відокремлена від держави структура суспільства, яка характеризується різноманітними асоціаціями, добровільними обєднаннями людей; сфера вільної реалізації безпосередніх і різноманітних інтересів людей; відносини вільного обміну продуктами діяльності між незалежними власниками; форма безпосереднього спілкування людей; плюралізм ідей, вартостей, соціальних цінностей; політична система, де держава є похідною від громадянського суспільства та процесів, що відбуваються у ньому; сфера реального приватного життя та безпосереднього спілкування людей на відміну від держави як умовного формального життя; пріоритет громадянських прав порівняно з державними законами; свобода особистості; усвідомлення особою інтересу суспільства, держави як свого власного інтересу.

Церква не лише створює і декларує засади побудови нового суспільства. Вона намагається втілити в життя дані принципи через діяльність власних інститутів, монаших орденів, чинів, освітньо-виховних та благодійних закладів. На сьогодні розгорнута ціла мережа таких організацій. Метою їх є катехизація мирян, євангелізація, праця для покращення життя нужденних, місійна діяльність, широка освітня діяльність. Тобто, для того, щоб розбудовувати громадянське суспільство, у Церкви є усі необхідні інструменти, передумови, власна традиція тощо.

Українська Греко-Католицька Церква формує свою доктрину у світлі рішень, прийнятих Соборами Церкви у Ватикані. Її складовими є: релігійна антропологія на основі Євангелія, структурними принципами якого є христоцентричність та антропоцентричність; функціональні принципи – спільного блага, субсидіарності, солідарності; розуміння світу як місця зустрічі людини з Богом – як наслідок – розвиток почуття відповідальності за цей світ і спонукання до вдосконалення всіх його аспектів. Соціальне вчення УГКЦ відбувається у напрямку наповнення його місцевими сенсами та формами, однак за збереження тісного зв’язку з Вселенською церквою.

У питаннях формування громадянського суспільства в Україні своїм найважливішим завданням бачить турботу про спільне добро всіх громадян через дотримання церквою ролі творця суспільного консенсусу на засадах пошанування гідності, свободи і прав людини, для чого Церква прагне стояти над політикою та проводити активну місійну діяльність.

Особливість УГКЦ – це її роль в національно-визвольному та духовному відродженні української нації.

УГКЦ прагне єдності з усіма українськими церквами, боронить інтереси української нації, плекає духовність українського народу, збагачує всіх християн своїм досвідом і християнським надбанням, голосячи Євангеліє Правди. Своє покликання у світі Українська Греко – Католицька Церква може здійснити лише за умови створення їй необхідного життєвого простору у незалежній демократичній правовій Україні.

Сьогодні УГКЦ є поборником миру в Україні. Їі представники брали активну участь у Революції гідності 2014 р. Зараз УГКЦ стоїть в обороні незалежності України та її національних інтересів і має все необхідне для того, щоб не лише впливати на суспільне життя українців, але й впроваджувати якісні зміни, створювати зразки суспільства, яке має ознаки громадянського, в світлі рішень ІІ Ватиканського Собору – прямувати до “цивілізації любові” – такого суспільства, в якому любов повинна бути в усіх суспільних відносинах і наповнювати їх собою. Оскільки УГКЦ в період проведення ІІ Ватиканського собору перебувала в підпіллі, вона не повною мірою поки використовує усі його здобутки. Кінцевою метою Соціальної доктрини УГКЦ є побудова громадянського суспільства і аджорнаменто української церкви.