 | |
| Василь Симоненко |
Рубрика: Українська література, Мовознавство
Вид: навчальний матеріал, стаття, курсова робота
Мова: українська
Актуальність теми дослідження. Проблеми мовної експресії, виражальних засобів мовлення є основними для сучасних лінгвостилістики, лінгвопоетики, лінгвістики тексту, лінгвоаналізу та інших лінгвістичних дисциплін. На сьогодні важливим в українській філології стало дослідження певних номінацій у мовленні письменників, зокрема, поетичному. Це допомагає найбільш точно сприйняти поезію, зрозуміти, що саме хотів сказати автор, використовуючи певний символ. Творча спадщина українського поета Василя Симоненка є безцінним джерелом для наукових праць. Вона багатогранна, невичерпна, пройнята психологізмом. Саме через поезію найточніше вимальовується модель світосприйняття автора, де простежуються головні аспекти формування творчої особистості. Для розуміння специфіки художнього світу Василя Симоненка важливе значення має аналіз використання ним емоційно-експресивної лексики. Засоби експресивізації мови надзвичайно різноманітні й виокремлюються на кожному мовному рівні, а також кінцевий стилістично-експресивний ефект можливий тільки при комплексному використанні усіх експресивних засобів. Досліджувана проблема для свого всеохоплюючого висвітлення потребує подальшого вивчення, присвячених детальному аналізові експресивних засобів різних мовних рівнів, а також досліджень, які б ставили за мету встановити взаємозв’язок між експресивними мовними засобами та жанрово-тематичною природою поезії, бо, скажімо, безумовно різняться засобами та способами експресивізації мови поезії про кохання, громадянська та патріотична лірика.
Метою даного дослідження є вивчення особливостей емоційно-експресивної лексики в поезії В. Симоненка.
Поняття мовної експресії доволі широке й трактується в сучасній лінгвістиці досить узагальнено – як “сукупність семантико-стилістичних ознак одиниці мови, які забезпечують її здатність виступати в комунікативному акті засобом суб’єктивного вираження ставлення мовця до змісту чи адресата мовлення”. При цьому “експресивність властива одиницям усіх рівнів мови” [8, с. 591]. Ширше визначають експресивність автори енциклопедії “Українська мова”: це “властивість мовної одиниці підсилювати логічний та емоційний зміст висловленого, виступати засобом суб’єктивного увиразнення мови. Через експресивність виражальних засобів мовець передає своє ставлення і до повідомлення, і до адресата” [20, с.156]. Отже, експресивність надає мовленню, з одного боку, стилістичної маркованості, виразності, а з іншого боку, виражає ставлення мовця до мовленого та до адресата. Власне, на першому компоненті – виразності та стилістичній маркованості – акцентується в більшості праць, присвячених розгляду цієї лінгвістичної категорії. Важливим є твердження Г.Колесникова: “Експресія – це те, що протиставляється стандарту, емоційно марковане, характерне...” [Цит. за 24]. Інакше кажучи, “експресія з’являється там, де існує можливість зіставлення, посилення певних ознак на основі протиставлення експресивно нейтральних і емоційно виразних мовних засобів” [20, с.156].
Поняття емоційно-експресивної лексики залишається дискусійним в сучасній філології. Потребує уточнення сам термін “емоційно-експресивна лексика”, а також окремі поняття емоційності та експресивності. Які лексеми передають в поезії емоційність, а які існують для надання тексту експресії – теж питання, на яке намагалися дати відповідь дослідники. Варто зауважити, що межа між емоційним і експресивним в поетичному тексті досить умовна, тому емоційну та експресивну лексику слід обов’язково розглядати в одному контексті. Даний вид лексики можна розглядати і в якнайширшому, і в якнайвужчому значеннях. Тому також необхідно визначити певні межі для означення самої “емоційно-експресивної лексики”, оскільки практично будь-які слова, залежно від способу їх вживання в тексті, можуть надавати творові певного емоційного відтінку або ж експресії. Тому слід зауважити, що емоційно-експресивною є лексика, яка, завдяки особливостям своєї будови чи значенню передає певні емоції, надає творові виразності.
Засобами вираження емоційно-експресивної лексики є фонетичні, морфологічні, лексичні, синтаксичні.Найширші можливості для надання тексту емоційності та експресивності має, безумовно, лексичний рівень (використання емоційно забарвленої лексики, тропів, синонімів, антонімів, омонімів тощо).
Необхідним є проаналізувати емоційно-експресивну лексику поезій Василя Симоненка, котрий увійшов в українську літературу як поет з тонким відчуттям художнього слова. В активному фонді поетичного словника В.Симоненка значне місце займає емоційно-експресивна лексика.
Василь Симоненко відзначається високою майстерністю письма. Поезія його сама йде до людей, із вуст в уста, із серця в серце. Читача вражає висока художність його творів, а головне – простота. Поет не вдавався до складних тропів, майже не використовував лексики, пов’язаної з науково-технічним прогресом, для конструювання образів. В поезіях Василя Симоненка відлунюють шевченківські інтонації, мотиви народної пісні. Непідробна глибока народність органічно притаманна його творчості, його поглядам на світ і на життя, на своє місце в ньому. І якщо уважно вчитуватись у Симоненкову поезію, то можна помітити, що в ній, мов намистини, розсипалися народнопісенні епітети, довершені метафори, разючі порівняння [15, с. 8].
Особливо уважно ставився поет до метафоризації як важливого засобу емоційності мови. Він вишукував у мовних надрах свіжі й виразні метафоричні явища, які легко сприймає читач і які зворушують його, викликаючи глибокі емоції [23]. Яскравим зразком умілого використання метафоризації, властивої українській народній мові, є вірш “Лебеді материнства”:
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима…
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,
Лопотіли крилами і рожевим пір’ям,
Лоскотали марево золотим сузір’ям [15, с. 91-92].
Характерною особливістю поетичного мовлення Симоненка є метафоризація не окремих лексем, а словосполучень, ширшого контексту. Проте це не є згущенням метафоризованих слів, а новою, власне авторською семантико-поетичною якістю [23]. Наприклад: “квадратні очі віконних рам” [15, c. 26], “каміння клацало зубами в жорнах” [15, c. 55], “впало сонце в вечірню куряву, тиша виповзла за село” [15, с. 84].
Метафорика В. Симоненка, його поетичні порівняння не запозичені, не наслідувані, а власні, свіжі, часом несподівані. Поет широко використовує іменникові метафори типу “дим хвальби”, “баговиння слів”, що є чи не найпоширенішим видом іменникової метафори у творчому арсеналі автора. Симоненко використовує метафори такого типу за схемою “конкретне – конкретне” (“пелюстки долонь”), “конкретне – абстрактне” (“рій думок”, “почуття моря”). Метафора “обов’язків грати” зіставляє поняття обов’язку як абстрактну етичну категорію з конкретним поняттям грати (переплетені ряди залізних прутів), яке асоціюється із обмеженням свободи особистості, із в’язницею. Поєднання окремих компонентів метафори в єдиний художній образ дає можливість створення асоціативних картин, певних узагальнень, отже, створює екпресему, яка існує в контексті художнього твору [3, с. 108].
Автор використовує різні типи порівнянь, особливу увагу приділяючи властивим фольклору заперечним порівнянням: “не мелодія – збурена рана”, “не вождь і не маестро, А просто – кукурудзяний качан” [15, c. 133]. Порівняльні конструкції у віршах Симоненка – традиційні, побудовані за допомогою сполучників або безпосереднього зіставлення: плинуть хмари, ніби думи; роки пропливають, мов хмари; а губи в нього – келих вина; вже лице пожовкло, як солома [15, с. 23]. Порівняння створює нову ознаку, яка є метафорою, за рахунок додаткових асоціацій, що містяться в образі порівняння [3, с. 109].
Поетові завжди були властиві любов і повага до поетичної мови, до слова, висока елегантність, культура, зокрема строга й звичайна грамотність вірша, естетична відповідальність за свою репутацію [23]. Симоненко часто вдається до слів, які з стилістичного боку мають відтінок небуденності, добірності. Особливої експресивності вони набувають тоді, коли стоять біля емоційних епітетів:
Білі-білі конвалії милі,
Перли радості у траві [15, с. 162].
Я – твій ровесник, пролісок надії,
Розтоптаний жорстокістю нікчем,
Я – син краси і голубої мрії,
Я – автор ненаписаних поем [15, с. 172].
Та, мабуть, найсильнішим, найбільш емоційним та художньо довершеним є поезія “Україно, п’ю твої зіниці”. Побудована вона у формі звернення сина до матері – України:
Україно, п’ю твої зіниці,
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань [15, с. 79].
Декілька рядків – а скільки сказано, завдяки метафоричності цілої строфи: не було мирним і щасливим минуле рідної землі, доводилося постійно виборювати не тільки волю й незалежність, а й саме право на існування: то в боротьбі проти татаро-монгольського нашестя, то у визвольних війнах і повстаннях проти польської шляхти, то даючи відсіч турецьким людоловам, то захищаючись проти русифікованої політики царизму чи сталінської диктатури.
Україна для поета – найдорожче в світі. Він називає її “дивом” [15, c. 79], своєю “молитвою, віковою розлукою” [15, c. 79] – бо ж вічно вона знемагала в боротьбі проти сильніших ворогів, часто майже безнадійній. Як і в інших поезіях, Симоненко говорить, що живе й творить лише заради України:
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю.
Хай мовчать америки й росії,
Коли я з тобою говорю! [15, с. 79]. Дана поезія може називатися кредом українського національного життя. Вона надзвичайно актуальна і в сучасності.
Прикладом розгорнутої антропоморфічної метафори є поезія “Зимовий вечір”: “Зимовий вечір, Закуривши люльку, Розсипав зорі, Неначе іскри, Пустив хмарки, Мов кільця диму, І, проскрипівши чобітьми, Шепнув морозам, Щоб готували вікна…” [15, c. 29].
Василя Симоненка по праву можна назвати майстром оксюморонів. Взагалі, оксюморони – це яскравий експресивний стилістичний прийом. У цій мовній фігурі поєднуються два протилежних поняття, що суперечать одне одному і є ніби несумісними і непоєднуваними, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект. Оксюморон є різновидом тропу, найближчий за сутністю до метафори і гіперболи. У творах поета знаходимо велику кількість аналізованих фігур [11, c. 159].
Метафора у поетичному мовленні В. Симоненка є чи не найголовнішим засобом створення емоційності та експресивності у творах. Метафори є зрозумілими, органічними, вони несуть чітку, однозначну оцінку дій, предметів, явищ. Симоненко використовував метафоричні конструкції, коли цілі строфи могли бути однією розгорнутою метафорою, а також дієслівні метафори, різні типи порівнянь. Поет названий дослідниками майстром оксюморону, які створюють експресію поетичного вислову. Широке використання метафор можна пояснити тим, що В. Симоненко сприймав світ об’ємно, він відчував мінливість і рухливість усього живого. Застиглість і спокій, впокорення і сталість були неприйнятні його натурі бійця, шукача істини.
Розглядаючи формування емоційно-експресивної лексики, не можливо не проаналізувати значення в ній різних морфем, зокрема, суфіксів. Постійно діючим джерелом поповнення мови іменниками, прикметниками із суфіксами суб’єктивної оцінки є розмовна мова. Продуктивним засобом створення емоційного колориту, яскравості, образності мови є суфікси на позначення позитивної чи негативної суб’єктивної оцінки. Діапазон емоційних відтінків, яких здатні надавати іменникам негативно-оцінні суфікси, досить широкий: від слабо виражених відтінків згрубілості, зневажливості, несхвальної оцінки до яскраво вираженої зневаги, іронії, презирства, ненависті. Звичайно, самі суфікси не виражають зневажливого, іронічного, позитивного чи негативного значення. Тільки сполучаючись із основами слів, суфікс по-новому освітлює зміст кожного слова [14, с. 64-65].
В. Симоненко володів гострим пером. Рядки його поезій сповнені гнівом, осудом і священною ненавистю до ворогів Батьківщини. Гнівно-сатирична тональність вислову характерна для багатьох його віршів. Так, звертаючись до недобитків фашизму, які виношують плани нової війни, поет використовує лайливу лексику, що має навіть відтінок вульгарності [23], наприклад:
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд.
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є!... [15, c.124]
Найпаскудніший, підлий гаде!
Ти посіяв між нас брехню…. [15, с. 44].
Трохи рідше зустрічаються лексеми, що виражають емоцію презирства, зневаги з допомогою суфіксів –уга-(-юга-), -ига- та ін.
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля [15, с. 123].
Яскравим прикладом використання зменшувального суфіксу -еньк, є наступна поезія, головною ідеєю якої є мрія про мирне майбутнє:
У маленьких очах відбивається світ –
Гамірливий, гучний і великий…
Із маленьких лукавих зіниць
Поглядає на нас майбутнє…
Хай в маленьких очах відбивається світ
Од маленьких ромашок до стартів великих,
Хай в них світиться синій зеніт,
А не жах од побоїщ диких[15, c. 40-41].
Дуже вдало автор підкреслив завдання свого покоління у вірші “Ровесникам”, наголошуючи, що тим, хто “прийшли успадкувати славу…” не слід “виливать в кімнатній тишині свої дрібненькі втіхи і печалі…” Бо, справді, на фоні полум’яної справи батьків, всі інші турботи стають дрібненькими, малозначущими [15, с. 42].
Експресивної виразності досягає поет і у використанні художніх неологізмів.
Завжди вимогливий до свого поетичного слова, Василь Симоненко не нагнітав віршів бідненькими неологізмами, що часто траплялося у творах деяких поетів, а, як справжній митець, плекав мову, збагачував її лексику глибоко продуманими новотворами [23]. В одному з віршів автор, звертаючись до коханої, пише:
І вже немовби наяву
З тобою, ніжний, срібномовен,
По морю радості пливу [15, с. 67].
Художній новотвір “срібномовен” у цій конструкції виступає як своєрідний синонім слова “ніжний”, “найніжніший”.
У поезії В. Симоненка присутні авторські неологізми, оказіоналізми, які виконують, в першу чергу, оціночно-виражальну функцію. Вони завжди надають мові несподіваних словесних форм, які більшою або меншою мірою асоціюються в читача з чимось новим, незвичним.
На основі розглянутої поетичної спадщини В. Симоненка, можна зробити висновок, що емоційно-експресивна лексика в поетичному мовленні В.Симоненка відіграє надзвичайно важливу роль.
Метафора у поетичному мовленні В. Симоненка є чи не найголовнішим засобом створення емоційності та експресивності у творах. Метафори зрозумілі, органічні, вони несуть чітку, однозначну оцінку дій, предметів, явищ. Симоненко використовував метафоричні конструкції, коли цілі строфи могли бути однією розгорнутою метафорою, а також дієслівні метафори, різні типи порівнянь, оксюморон. Так, поет названий дослідниками майстром оксюморону, який створює експресію поетичного вислову. Широке використання метафор можна пояснити тим, що В. Симоненко сприймав світ об’ємно, він відчував мінливість і рухливість усього живого. Застиглість і спокій, впокорення і сталість були неприйнятні його натурі бійця, шукача істини.
Немає коментарів:
Дописати коментар