Тема: Імпресіоністичний пейзаж у романі Е. Гонкура "Брати Земганно"
Рубрика: Зарубіжна літератураВид: стаття, навчальний матеріал
 |
| Едмон де Гонкур |
Письменники Едмон Гонкур (1822 – 1896 роки) і Жюль Гонкур (1830 – 1870 роки) є видатними представниками французької літератури другої половини ХІХ ст.
Сучасники критикували творчість Гонкурів. Можна стверджувати, що світобачення письменників випередило свій час, воно актуальне для ХХ ст. Гонкури стали провідниками імпресіонізму в літературі. Особливе імпресіоністичне письмо є визначальною рисою їхньої творчості.
До творчого доробку братів Гонкурів належать романи “У 18..році” (1851), “Шарль Демаї” (1860), “Сестра Філомена” (1861), “Рене Мопра” (1864), “Жерміні Ласерте” (1864), “Манетт Саломон” (1867), “Мадам Жервезе” (1869), “Дівка Еліза” (1875), “Брати Земганно” (1879), “Актриса Фостен” (1882), “Утамаро” (1891), Хокусай (1896), а також Щоденник Гонкурів, який письменники вели протягом 1851 – 1896 років.
Вибір теми даної статті обумовлений тим, що творчість братів де Гонкурів залишається в Україні маловивченою. Крім того, ще за життя романи авторів викликали скандальну реакцію, і лише декілька письменників (Е. Золя та Г. Флобер) ставали на захист їхньої творчості. Глибокий натуралізм зображуваного відверто шокував сучасників, тому сьогодні їхні твори потребують новітнього перепрочитання.
На початку третього тисячоліття літературна діяльність братів Гонкурів все більше привертає увагу дослідників.
Роман “Брати Земганно” був написаний Едмоном Гонкуром уже після смерті брата і є логічним продовженням творчості обох братів. Цей роман потребує нового перечитування в сучасних умовах і детального вивчення українськими науковцями.
Літературна критика визнає братів Гонкурів письменниками, які поєднали у власній творчості риси натуралізму та імпресіонізму. Зокрема, характерною рисою імпресіоністичного літературного твору, який споріднює його з імпресіоністичним живописом, є пейзаж. Ознакою формування імпресіоністичного стилю письма Гонкурів також є особливе зображення природи, яке послужив засобом передачі і підкреслення внутрішніх душевних станів героїв, створення психологічного фону роману.
Брати Гонкури змінюють характер пейзажу. Тепер у пейзажі наголошується на непостійності, мінливості зображуваного під впливом настрою спостерігача або різних світлових та кольорових ефектів. Змінюється й кут зору, з якого цей пейзаж сприймається, він належить не автору, а героєві твору. Саме тому концепція часу в такому описі актуальна, герой все, що зображене, бачить тут і зараз. Виразні зразки імпресіоністичного пейзажу можна віднайти у романі Е. Гонкура “Брати Земганно”. Письменник зображає навколишню природу у зв’язку з настроями та емоціями героїв. Саме з такого погляду необхідно вивчати роман Е. Гонкура.
Аналізуючи особливості пейзажу романі Е. Гонкура "Брати Земганно", слід визначити поняття "імпресіонізм". Цей напрям сформувався в європейському мистецтві в середині ХІХ ст. як відповідь на глибокі кризові явища, які панували у тогочасному суспільстві. Зокрема це була форма протесту проти системи цінностей, яка сформувалася серед європейців, намагання подолати дисбаланс між природою і людиною Увага митців стала прикутою до натуральності, природної краси, форми. Так поступово утвердився імпресіонізм (від французького impression - враження), який остаточно сформувався у Франції на початку ХХ ст. Імпресіоністи намагались поділитися власними почуттями зі спостерігачем твору, вплинути на нього. Термін уперше використовувався в негативному значенні при критичній оцінці твору К. Моне “Враження, схід сонця” (1872).
Майже одночасно з художниками-імпресіоністами з’явилися романісти й новелісти, поети і драматурги, чия творчість базувалася на миттєвих враженнях від побаченого. Відносно літератури імпресіонізм розглядається широко – як стильове явище, що виникло в останній третині ХІХ століття і охопило письменників різних переконань і методів, і вузько – як течія з певним методом і світовідчуттям, що тяжіли до декадентства, що склалося на рубежі ХІХ-ХХ ст. [11; 15] Ознаки “імпресіоністичного стилю” — відсутність чітко заданої форми й прагнення передати предмет в уривчастих, миттєво фіксуючих кожне враження штрихах, що виявляли, однак, при огляді цілого, свою єдність і зв’язок. Як особливий стиль імпресіонізм із його принципом цінності першого враження давав можливості вести оповідання через такі, ніби схоплені навмання, деталі, що порушували строгу погодженість оповідального плану й принцип відбору істотного, але своєю “бічною” правдою надавали розповіді надзвичайну яскравість і свіжість, а художній ідеї – несподівану розгалуженість і багатоликість [1; 11-12]. До початку ХХ ст. виникло кілька стильових різновидів імпресіонізму на загальній реалістичній основі. Родоначальниками “психологічного імпресіонізму” вважають братів Ж. й Е. Гонкурів (“поети нервів” [25], “цінителі непомітних відчуттів” [30]), цей напрямок продовжений у творчості К. Гамсуна (“Голод”), раннього Т. Манна (у новелах), С. Цвейга, Ф. Анненського. Трепетні мальовничі описи зустрічаються в творчості Е.Золя (“Сторінка любові”), Е. П. Якобсена (у новелі “Могенс”), у російській літературі – в творчості А.Чехова та Буніна. Екзотичні барвисті особливості імпресіонізму проступають у творчості Р. Л. Стівенсона і Дж. Конрад, пізніше у С.Моема і Поля Верлена, його вірш “Поетичне мистецтво” (1874, опубліковано 1882) звучить одночасно і як поетичний маніфест імпресіонізму, і як передвістя поетики символізму [6; 175].
Таким чином, імпресіоністичний світогляд став вираженням глибоких процесів, корінних змін культури. Намагання раціонально осягнути закони всесвіту призвели до розуміння про неможливість залишатися тільки в рамках матеріального світу, оскільки навколишня реальність набагато ширша, багатша, різноманітніша від будь-яких логічних, раціональних побудов людини. Таке подвійне сприйняття світу і себе самого є характерним для мислення Нового часу. Дане світовідчуття у всіх сферах мистецтва, у тому числі, й у літературі перетворилося на імпресіонізм – спосіб передачі власного враження митцем за допомогою нового мислення, мовлення, заснованого на досягненнях скульптури, живопису, музики.
Брати Едмон та Жюль де Гонкури стали засновниками імпресіонізму у літературі Франції. Письменники першими використали у власній творчості імпресіоністичне письмо, на ознаки якого вказували самостійно, а також їхні критики та дослідники. Брати Гонкури творили в межах натуралізму як літературного напрямку. Але, як стверджує більшість дослідників, реалізм має багато спільних рис з натуралізмом, а також імпресіонізмом [9; 51]. Саме тому буває важко чітко розмежувати дані поняття у творчості письменників. Всі ці напрями об’єднує намагання зобразити правду, але способи для цього представниками різних напрямів обираються відмінні [21; 355]. На поєднанні реалізму, натуралізму й імпресіонізму у романах митців вказує І. Карабутенко у статті “Творчі уроки Гонкурів” [18; 18]. Л. Кондратюк зауважує, що брати де Гонкури найпослідовніше розробляли в літературі естетику імпресіонізму. Вони вважали свою естетичну систему імпресіонізму “рівнозначною і для літератури, і для живописного мистецтва” [9; 50]. Брати Гонкури стали засновниками “психологічного імпресіонізму”.
Після смерті Жуля Гонкура у 1871 році Едмон Гонкур продовжив займатися літературною працею один та видав декілька романів, серед яких - «Брати Земганно» (фр. Les frères Zemganno, 1879) - вражаюча історія двох братів - циркових акробатів.
У романі “ Брати Земганно” чи не найважливіше значення у зображенні долі двох братів Джанні і Нелло, які втілюють у житті власну творчу мрію, відіграє імпресіоністичний пейзаж. І хоча їхній номер завершується страшною трагедією, і крахом їхніх сподівань, проте вони не втрачають найголовнішого – братської любові, завдяки якій перемагають обставини. У братах “Земганно” Е. Гонкур передав власні відчуття від творчої розлуки з братом після його смерті.
Е. Гонкуром майстерно подано опис найтонших почуттів героїв, кожен рух душі яких проходить через читача, складається відчуття, що читач перебуває разом з акторами цирку, бачить те, що бачать вони, живе їхнім життя, ділить разом з ними їжу, вдихає свіжий запах ночі і спостерігає за акторами трупи на манежі цирку. Описи природи – це частина життя головних героїв, адже людина – сама є частиною природи. Палітрою кольорів у пейзажі письменник передав тонку палітру почуттів і поділився цими почуттями з читацькою аудиторією.
Пейзажі, які використовуються у художньому творі Е. Гонкура “Брати Земганно” тлумачаться також у їх зв’язку із головними ідеями роману. Все побачене у романі перетворюється на музику, різнобарвний живопис, наповнений власним життям.
Уже на перших сторінках роману подається фон подій, який згодом в самому кінці набуде іншого символічного значення для долі братів Джанні і Нелло: “Птахи стрімко літали в небі, яке було ще залите сонцем, і різко уривчасто кричали короткі вечірні вітання. Прохолода спускалась в тінь дерев, а бузкові сутінки розливались коліями доріг. Лише зрідка вчувалося жалібне поскрипування втомленого воза. Глибока тиша підіймалася з пустих полів, покинутих людиною до наступного дня. Навіть ріка, вкрита брижами лиш гілок, які купались навколо неї, здавалось, втратила стрімкість і текла, ніби відпочиваючи” [2; 215]. Вперше читач зустрічається з невідомим клоуном з трупи і автор називає його чудним суб’єктом і порівнює зі “старою напівгнилою вербою; її розщеплений стовбур був набитий чорноземом і мохом, а верхівка, ще жива, давала невеликі бруньки, за якими звивалася густа повитиця” [2; 217]. З братами автор ще не встигає знайомити читача. він показує їхнє оточення, ілюструючи їхній світ пейзажними замальовками. Так наступною за клоуном з’являється якась жінка. Передаючи її приховані думки, її мрійливий стан знову використовується пейзаж: “Вона дивилася, як плеще вода, в якій одночасно відображаються і синь неба і багрянець заходу; дивилася застиглим, глибоким поглядом на безкінечний біг довгоногих вогняних павуків іскристою поверхнею річки і ніздрями, які роздувалися як у тварини, зрідка вдихала запах м’яти, який розносився берегом легким вітерцем” [2; 217].
Актори трупи готуються до відпочинку, вони мусять набратися сил перед виступом. Їхній спокій і втома перетікають у згасання дня, вони немов єднаються з днем, який “вмирає”, вони єдині з природою, живуть її ритмами, наповнюються її звуками, вбирають її аромати та спостерігають за нею, а природа спостерігає за ними. Опис згасаючого дня наскільки передає внутрішній стан акторів циркової трупи, що їх неможливо роз’єднати: “Синь неба ставала зовсім блідою, майже безколірною, лише з легким жовтим відтінком на сході і червонуватим на заході; продовгуваті темно-золотисті хмарки прорізали небосхил бронзовими клинками. Зі згасаючого неба непомітно спускалася та сірувата димка, від якої при світлі вмираючого дня контури предметів стають неясними і розпливчастими, стираються форми і обриси природи, яка засинає в цьому вечоровому забутті, - починалося печальне, ніжне і невловиме згасання світла… Церковна дзвіниця з вузькими стрільчастими вікнами уже промальовувалась бузковим силуетом на тьмяному світлі заходу. Вся місцевість тепер здавалася якимось неясним і безформним простором. І ріка, яка набувала то густо-зелених відтінків, то кольору грифельної дошки, перетворилась тепер в безколірний дзюркотливий потік, куди чорні тіні дерев відкидали розпливчасті плями туші” [2; 217]. Цей опис природи немов закликає до відпочинку і дійсно наступні сторінки роману присвячені детальному описові вечері втомленої, голодної трупи циркачів. Загалом мандрівний цирк передбачає єднання з природою, саме тому для ілюстрації його життя автор застосовує пейзаж. Пейзаж – це і світовідчуття акторів цирку, і їхня внутрішня сутність, їхнє єство, це також символ свободи акторів, їхніх сподівань лише на самих себе.
Оскільки Е. Гонкур детально описав цирк, його життя, то безперечно, він повинен був включити до роману опис самого цирку: “Знадвору сяє сонце, а в балагані царюють м’які сутінки, які ніжно знебарвлюють обличчя і предмети, прохолодна напівтінь, яку то там, то там пронизує промінь світла, який пробивається через погано затягнуту щілину, і в ньому танцюють золоті пилинки… На сірому полотні, залитому знадвору яскравим світлом, пробігають ніби китайські тіні, силуети перехожих…” [2; 230]. Цей пейзаж ілюструє початок вистави. Також пейзаж служить для передачі яскравості самого цирку його фарб, костюмів героїв, тобто сутності самого його поняття.
А мандрівка з цирком Францією, якій присвячено майже весь розділ, є просто шедевром імпресіоністичного пейзажу у романі. Так, Фландрія у Е.Гонкура – це місцевість “чорних пагорбів, що утворилися з шлаку і кам’яновугільного попелу, у сонної річки, серед плоского пейзажу, з усіх боків обмеженого димлячими високими цегляними трубами” [2; 246], Ельзас запам’ятовується руїнами “старовинного замку, знову відвойованого і захопленого природою, зі стінами, покритими плющем, диким левкоєм і тими рослинами, що цвітуть лише на руїнах” [2; 246]. І далі актори мандрують Нормандією з її яблуневими садами та Бретанню з її сірими скелями і чорним океаном, Лотарингією з її вугільними ямами, з яких “у різдвяну ніч вслід за ловчим у вогняному камзолі виходить кортеж мисливців” [2; 247]. А далі – Турин, “на греблі Луари, на схилі, де громадяться веселі будиночки, оточені виноградниками і фруктовими садами, в яких зріють прекрасні в світі плоди” [2; 247], Дофіне з водоспадом “у прозорих порогів, де водиться форель”, Оверн “над безоднями і прірвами, під деревами, обезголовленими вітром, серед завивань Аквілону і яструбиних криків” [2; 247]; Прованс “як строката тінь великого виноградника” [2; 247]. І знову, і знову аж до Гасконі та Лангедока з його білими полями мандрувала трупа, яка завжди бачила перед собою простір, “завжди перебувала під променистим світлом небес, завжди вдихала свіже повітря і вітер, тільки що промчав над сіном і вереском, - і п’янить і вранці і ввечері вічно новим видовищем зірниць і заходів;… і тішила свій слух невиразним шумом землі, гармонійними зітханнями лісових склепінь…” [2; 247]. Все було в житті трупи, як і в житті природи – і спокій, і відпочинок, і шаленість ураганів та бур, і полуднева спека, і голубі далі, і ліс та поле, і це сп’яніння від єднання з природою формувало в акторів циганське світовідчуття.
В такому контексті змальовуються страждання циганки Степаниди, її вільна душа хотіла вирватися на свободу з циркової арени, яка стала для неї замкненим колом. Ця тема актуальна для будь-якого народу чи навіть простої людини, яку насильно відірвали від найдорожчих серцю місць. Циганка Степанида згадувала свій рідний Крим та інколи раділа хвилинкам щастя з молодшим сином Нелло. Та для Джованні – її чоловіка, директора трупи, вона була уособленням життя, невід’ємною частиною буття. Саме такою є канва роману, адже головним у житті є віднайти своє призначення, це життєва сила, позбутись якої означає загинути. Пейзаж супроводжує помираючу циганку Степаниду, яка не може розпрощатися з “густими лісами, безкінечними рівнинами, з пагорбами, залитими сонцем, зеленню дерев і рухливою синявою рік; Погляд її не міг відірватися від чистого сяйва, яке лилося з неба на землю, від світла яке блистіло за межами будинків” [2; 250]. Таким чином, прагнення циганки до свободи та її життя – це було світло, яке лилося між небом і землею, і не зважаючи на те, що з людського погляду воно не було дуже щасливим, циганка не хотіла з ним прощатися.
Та найголовнішою функцією пейзажів у романі є передача відчуттів братів Джанні і Нелло, зображення подій їхнього життя через якнайрізноманітнішу палітру кольорів. Коли у братів починаються певні труднощі в трупі, і вони змушені шукати кращого життя, їхні поривання, їхні турботи зображені уже не такою кількістю яскравих фарб, використовуються більш приглушені тони, враження братів, їхній неспокій описано темнішими фарбами, а життєві перипетії простими тонами без переходів.
Так, приїхавши до Лондона перше, що їх зустріло це було місце, яке називалося Руїнами. Руїни стали стартом для акробатів-початківців, найнижчим щаблем їхньої кар’єри. Це місце описане у творі так: “Ділянка, завалена нечистотами і щебенем, покинутий куток столиці, де жалюгідна травичка пробивалася крізь шар вапняку, мушель, осколків від пляшок” [2; 272]. Саме з травою, яка пробивається через перешкоди, асоціює автор перші кроки братів до своєї мрії. “В темряві, яка панувала над руїнами серед жахливих обрисів чорних стін, через вир обривків гнилих шпалер, зірваних вітром, серед полчищ ошалілих щурів, на всьому цьому туманному просторі… поверх блідих відсвітів, обриси тіл, які пересувались по землі або злітали в нічне небо” [2; 272].
Наступний опис “сірого неба Великобританії, її закопчені будинки, повітря насичене вугільною пилюкою”, Гонкур подає тоді, коли хоче підкреслити внутрішній стан Нелло, якому набридає Англія і перебування в ній, незважаючи на той успіх, який супроводжує братів. Все англійське викликає у Нелло захворювання” [2; 279].
Поезію пейзажу та світовідчуттів втілюють брати і у своєму номері. Так, Нелло “одягнений в димчасті, похмурі тони, які відливали темним блиском металів, захований в надрах землі, блиском чорного перламутру, дрімаючого в глибинах океану, блиском, тремтячим під похмурим небом на крилах нічного метелика” [2; 286] уособлює злого духа Кобольда, який намагається замучити героя номеру (Джанні). Та потім відбувається перемога добра над злом, і чудова музика завершувала спектакль [2; 286].
Братів пов’язувало відчуття магічної мови природи, це їхня сутність, їхній характер, проте вони все ж таки були різними. Але їхні відмінності в характері не заважали їм, а навпаки об’єднували і дозволяли домогтися все якіснішої постановки номеру. Любов до природи додавала до характеру братів мінливості, особливо це стосувалося Нелло, який любив спостерігати за тінями і підкорятися таємним силам природи. Він перетворювався на свого клоуна з блідою посмішкою П’єро. Коли Джанні безперервно думає про новий трюк, який він ніяк не може осилити, його стан також описано за допомогою пейзажу, зокрема “ледь вловимого шуму прибою, який вічно таїться в глибині великих океанських мушель” [2; 298]. Якщо Нелло відчував повне єднання з природою, то Джанні намагався стати вище природи, знайти такий трюк, який би порушив всі її закони. Це прагнення стало фатальним для братів Земганно.
Пейзажів як фону роману і супроводу життя братів значно більше у частині, яка описує події до трагедії з Нелло. Після трагічного випадку Е. Гонкур подає лише один похмурий опис, який чітко передає настрій Нелло, зокрема як змінюється його сприйняття світу, як він впадає в депресію, особливо після того як на черговій прогулянці бачить цирк. Нелло після перелому бачить цирк “Був кінець жовтня, увесь день лив дощ, і до вечора важко були сказати впевнено, не мрячить ще й зараз; це був один із тих паризьких осінніх днів, коли небо, земля, стіни будинків ніби стікають водою, коли вночі відблиски газу на тротуарах здаються полум’ям, відображеним у ріці… Літало брудне листя, яке гнали пориви вітру, а біля ніг на вологій землі лягали круглі тіні від чисельних залізних лавочок, які нагадували страшні сонмища крабів, що дерлися по сторінках японських альбомів ”[2; 277]. Такий пейзажний малюнок відобразив дні депресії у Нелло, коли він не хотів навіть підійматися з ліжка, і намагався внутрішньо усвідомити і пережити трагедію, яка з ним сталася.
Стосунки між Джанні і Нелло вражають найбільше. В останньому розділі, коли слабкий молодший брат спостерігає за силою старшого, відбувається розв’язка твору, коли любов перемагає все. Шляхи братів – здорового і каліки сходять разом, як описані на початку твору перехрестя та чотири шляхи. Едмон Гонкур сам пережив ці відчуття, тому зображене у творі настільки правдиве та вражаюче чесне.
Е. Гонкур показав як “гинуть” брати-акробати, але сутність митця незнищенна. Письменник дає братам надію. Так, вони будуть скрипалями, і будуть завжди разом: “тут влітку і восени, ясними голубими днями, в павільйоні, крізь дах і стіни якого разом з сонячними променями влітали горобці, за колонадою, оповитою бузковими, жовтими, рожевими квітами, брати…” [2; 179] будуть грати на скрипці.
Отже, імпресіоністичний пейзаж у романі “Брати Земганно” виконує кілька функцій. Однією з них є зображення явищ природи, однак це зображення часткове, бо в пейзажних картинах ми можемо бачити лише те, що бачать головні герої крізь призму суб’єктивного сприйняття, на основі якого і будується опис природи. Наступною функцією є передача настрою та процесів, які відбуваються в житті героїв, а також світовідчуття самого автора роману. Імпресіоністичний пейзаж у романі “Брати Земганно” відображає намагання людини, зокрема, митця, долаючи перешкоди, дійти до своєї мети, віднайти своє призначення. Яскраві картини ілюструють те, що об’єднання сили волі людей, їхня працездатність здатна творити дива. Рух сюжету відбувається разом з пейзажем, змінюється пейзаж – змінюються життєві обставини братів. Головна ідея, передана у творі за допомогою пейзажу, це єднання з природою, адже людина сама є частиною природи, а її сутність тісно переплетена із змістом природних процесів та явищ, а також вічне прагнення людського єства до свободи. Головні художні засоби імпресіоністичного пейзажу та яскраві художні деталі передають найтонші відтінки почуттів та вражень, які неможливо описати звичайними словами, саме тому мова природи стає основою для передачі душевних станів героїв. Характеризуючи мову роману, можна відзначити, що у ньому панує документальна точність зображуваного, у тому числі і природи, яка завдяки певному комплексу художніх засобів, прийомів і способів постає у несподіваних поєднаннях, пейзаж у “Братах Земганно” наповнюється фантастичним світлом. Так, Е. Гонкур використовує велику кількість кольоропозначальної лексики, тонів, напівтонів зображуваного, порівнянь, метафор, асоціацій, лексики на позначення руху, зображення явищ природи та її стихій. Абсолютно новим у романі став ненав’язливий тонкий усепроникний ліризм, джерелом якого стало особливе почуття автора роману до свого брата. Пейзаж описаний мелодійно, як і все життя головних героїв, так, ніби це – сумна гра музиканта на скрипці. Пейзаж Е. Гонкура викликає відчуття свободи, простору, свободи від суспільства з його приписами. Палітрою кольорів у пейзажі письменник передав тонку палітру почуттів і поділився цими почуттями з читацькою аудиторією.
Список літератури
1. Голод Р. Світоглядно-філософське підґрунтя літературного імпресіонізму [Текст]/ Роман Голод // Вісник Прикарпатського університету [Текст]. – Прикарпатського нац. ун-ту ім. В.Стефаника, 2010. – Вип.27-28. – С. 11-18.
2. Гонкур Э. Жермини Ласерте. Братья Земганно. Актриса Фостен [Текст] / Э. Гонкур. – СПб.: Корпус, 1994. – 576 с.
3. Гонкур Э. и Ж. де. Жермини Ласерте. Актриса Фостен. Отрывки из “Дневника” [Текст] / Э. и Ж. де Гонкур. – М.: Правда, 1990. – 592 с.
4. Давиденко Г., Чайка О. Історія зарубіжної літератури ХІХ – початку ХХ століття: Навч. посібник. 3-є вид. [Текст] / Г. Й. Давиденко, О.М.Чайка. – К.: Центр учбової літератури. – 2011. – 400 с.
5. Золя Э. Эдмон и Жюль де Гонкур / Э. Золя // Собрание сочинений: в 26 т. Т. 25 / Э. Золя. – М., 1966. – С. 521–546.
6. Импрессионисты, их современники, их соратники : Живопись. Графика. Литература. Музыка. : Сб. статей: Посвящ. столетию первой выставки импрессионистов. – М. : Искусство, 1976. – 319 с.
7. История всемирной литературы : В 9-ти т. [Текст]. Т.7 / Отв. ред. И.А.Бернштейн. – М. : Наука, 1990. – 832 с.
8. Ковалів Ю. Стильові течії раннього модернізму. Загальна характеристика модернізму: Декаданс. Неоромантизм. Символізм. Неореалізм. Імпресіонізм [Текст]// Ковалів Юрій Іванович. Історія української літератури: кінець ХІХ - поч. ХХІ ст. [Текст]: у 10 т. : підручник. – ВЦ “Академія”, 2013. – Т.1. “У пошуках іманентного сенсу”. – С. 175-206.
9. Кондратюк Л. Зв’язок літературного імпресіонізму з реалізмом, символізмом та натуралізмом [Текст] / редкол.: Д.О.Мельничук (відп. ред.) та ін. / Л. М. Кондратюк // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України [Текст]. – ВЦ НУБіП України, 2013. – Вип.186. – Ч.2. – С. 50 – 59.
10. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства: Монографія [Текст] / Н. Х. Копистянська. – Львів: ПАІС, 2005. – 368 с.
11. Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ-початку ХХ ст.: Проблеми естетики і поетики [Текст]/ Ю. Б. Кузнецов. – К.: Зодіак – ЕКО, 1995. – 304 с.
12. Лесин В., Пулинець О. Словник літературознавчих термінів [Текст]: словник / В.М. Лесин, А.С. Пулинець. – 3-є видання, перероблене і доповнене. – К. : Радянська школа, 1971. – 486 с.
13. Моклиця М. Жанрова специфіка модерністського роману: [ факультатив] [Текст]// Моклиця Марія. Вступ до літературознавства [Текст]: навч. посібник. – Волин. нац. ун-т ім. Л.Українки, 2011. – С. 238 – 251.
14. Наливайко Д. Искусство: направления, течения, стили / Д. С. Наливайко. – К.: Мистецтво, 1985. – 365 с.
15. Наливайко Д. Теорія літератури й компаративістика / Д. С. Наливайко – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2006. – 347 с .
16. Пономарьова О. О. Естетика і художня система творчості братів де Гонкурів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук / О. О. Пономарьова. – К., 1994. – 21 с.
17. Реизов Б. Гонкуры / Б. Г. Реизов // Французский роман XIX века / Б. Г. Реизов. – М., 1969. – С. 215–246.
18. Таран З. Специфіка романного мислення Едмонда і Жюля Гонкурів / Зінаїда Таран // Філологічні науки. – 2014. – №18. – С. 16-29.
19. Тимченко Ю. Мовні засоби вираження імпресіонізму в художньому тексті / Ю. О. Тимченко // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. – 2013. – Вип. 35. – С. 186-189.
20. Українка Леся. Два направления в новейшей итальянской поэзии / Леся Українка // Зібрання творів : у 12 т. Т. 8 / Леся Українка. – К., 1977. – С. 26–61.
21. Ференц Н. Літературний напрям: [бароко, класицизм, сентиментальність, романтизм, реалізм, натуралізм, модернізм і його стильові течії] [Текст]// Ференц Надія Станіславівна. Основи літературознавства [Текст]: підручник. – Знання, 2011. – С. 325 – 357.
22. Шкаруба Л. Остановленное прекрасное мгновение: пейзаж импрессионистов [Текст] / Л. М. Шкаруба // Всесвітня література та культура. – Задруга, 2010. – №4. – С. 34-40.
23. Яцків Н. Я. Творчість братів Ґонкурів у рецепції Івана Франка / Н. Я. Яцків // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. – 2013–2014. – Вип. 40–41. – С. 182–186.
24. Бочкарева Н. Роман о художнике как “Роман творения”, генезис и поэтика: На материале литератур Западной Европы и США конца ХVIII – ХIХ вв. Автореферат дис… доктор фил. наук. – Пермь, 2001 [Электронный ресурс] / Н. Бочкарева. – Режим доступа: http://www.dissercat.com/content/roman-o-khudozhnike-kak-roman-tvoreniya-genezis-i-poetika-na-materiale-literatur-zapadnoi-ev#ixzz3Z00ANyn2
25. Гонкуры // Литературная Энциклопедия – Т. 2. – 1929. Русская литература и фольклор. Фундаментальная электронная библиотека [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://feb-web.ru/feb/litenc/encyclop/le2/le2-6062.htm
26. Мартышкина Т. Импрессионистическое мировоззрение в западноевропейской культуре XIX века: истоки, сущность и значение автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. культурологии : специальность 24.00.01 <Теория и история культуры> Нижневартовск, 2008. – 27 с. [Электронный ресурс] Т. Н. Мартышкина. – Режим доступа: https://vivaldi.nlr.ru/bd000258301/view#page=3
27. Мелащенко М. Поэтика импрессионизма в литературе. Статья/ [Электронный ресурс] / Марина Мелащенко . – Режим доступа: // http://www.bo0k.net/
28. Михайловский Н. Сочинения. Т. 4. Литературные заметки 1879 г. [Электронный ресурс] Н. К. Михайловский. – Режим доступа: // https://books.google.com.ua/
29. Шор В. Братья Гонкуры: их естетика и романы / В. Шор // Жермини Ласерте. Братья Земганно. Актриса Фостен / Э. и Ж. Гонкур. – М., 1972. – С. 5–26. – [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.philology.ru/literature3/shor-72.htm
30. Edmond & Jules de Goncourt Biographie. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://vivaldi.nlr.ru/bd000258301/view#page=3http://www.freres-goncourt.fr/
Немає коментарів:
Дописати коментар