Іван Багряний та книга вибраних поезій “Золотий бумеранг”. Поема “Гуляй-поле” – апокаліптична картина України у вирі воєн, революцій, голодоморів. Євангельські мотиви роману “Сад Гетсиманський” та роман “Тигролови”.

Тема: Іван Багряний та книга вибраних поезій “Золотий бумеранг”. Поема “Гуляй-поле” – апокаліптична картина України у вирі воєн, революцій, голодоморів. Євангельські мотиви роману “Сад Гетсиманський” та роман “Тигролови”.

Рубрика: українська література

Вид: навчальний матеріал.

Перша збірка Івана Багряного “До меж заказаних” виділялася серед інших творів підкресленою силою характеру, національного духу, здатністю до вчинку. Ю.Шерех вважає його поезію неоекспресіоністичною. Образи його поезії апокаліптичні, викличні; наріжними каменями його образної системи є заперечення і виклик, які подаються у формі іронії, сарказму, гнівної глузливості.

У 1932 р. у Харківській тюрмі І. Багряний створює поему-симфонію “Золотий бумеранг”, яка дала назву збірці, опублікованій у 1946 р. Цей твір проймають мрія про єдину землю – колиску людства і зоряно-космічну гармонію. Такі ідилічні твори найчастіше народжуються у найбільш скрутні години людського життя.

Вже у післявоєнні роки Багряний розумів, що навряд чи повернеться в Україну, тому образ України в нього ідилічний, ліричний і ніжний.

Українська критика відзначила “вміння Багряного, описуючи всесвіт, внести тут стільки щиро українського, національного”.

У поемі “Гуляй-поле” І. Багряний проявив себе як типовий поет барикад і войовничих гасел. Його поезія не завжди досконала з художнього боку, інколи в ній спостерігається надмір патетики, але вона наскрізь патріотична, високоемоційна. У поемі “Гуляйполе” змальовано громадянську війну як знищення України. Григорій Костюк: “Це крик душі поета, людини і патріота. Осмислення трагізму доби цивілізованого дикунства”. Картина смерті всього живого доповнюється зображенням занепаду духовності народу в майбутньому через братовбивчу громадянську війну.

***

Роман “Сад Гетсиманський” має автобіографічну основу та філософську тему. Книга розповідає про протистояння людини і тоталітарної системи, загальнонаціональною ідеєю є спротив української інтелігенції радянській владі, яка бореться за своє право на життя. Розвинута детективна тема: пошук Андрієм свого зрадника.

У літературі проведено паралелі між романом Багряного “Сад Гетсиманський”, романом Дж. Оруела “1934” та романом О. Солженіцина “Архіпелаг ГУЛАГ”. Якщо у романі Оруела людина не в змозі протистояти тоталітарній машині, то головний герой “Саду Гетсиманського” Андрій Чумак готовий померти (один раз фізично). У романі Солженіцина відображена документальна основа життя у таборах людей, які змогли пройти репресії та вижити. У Оруела і Багряного тема піднята на інший філософський рівень. На відміну від твору Солженіцина роман Багряного побачив світ швидше і його книга має романну сюжетну основу, у якому створено образ героя – надлюдини, головний герой – романтик та сильна особистість.

Особливістю композиції є багатовекторність: 1) зображення сталінського ГУЛАГУ (документалізм); 2) утвердження думки про те, що людина може вистояти в будь-яких умовах; 3) детективна лінія; 4) багатонаціональність населення роману; 5) біблійні паралелі і образи в романі.

Помітну роль у романі відіграє біблійний матеріал – заголовок, епіграф, згадування Каїна та Авеля, євангельські цитати.

У часи жахливих сталінських репресій у “Сад Гетсиманський” перетворилася уся країна, у якій панували продажність, відступництво, зрадництво загальнолюдських ідеалів і цінностей. А тих, хто залишився вірним своїй життєвій позиції, чекала гірка доля Ісуса Христа – бути розіп’ятим і тілом, і душею. Андрій Чумак, головний герой роману, підіймається на Голгофу власного життя, намагаючись зберегти свої принципи, погляди, переконання, пройти всі кола пекла радянської в’язниці і залишитися людиною.

У тексті: 1. В’язні “голі” як святі, тобто безвинно страждають за віру;

2. Атмосфера в країні – як перед розп’яттям (крики “Розіпни!”);

3. Юда – священик (первосвященики, які вимагали стратити Христа).

У романі біблійний Юда виринає перш за все у подобі священика Ніколая Жгута. Не випадково у Багряного він вислизає з хати Чумаків, перервавши читання саме сцени Юдиного гріха, щоб завершити її в реальному бутті ХХ ст. і видати владі “свого ближнього”.

4. Неоднозначного трактування набувають тіні Авеля і Каїна, що немов болюча емблема “на вогненному щиті далекого місяця, що на ній брат підняв брата на вила”. З одного боку, письменник зображує протистояння між братами по крові – Андрій Чумак – слідчий Донець, у якому вила по черзі переходили з одних рук до других, та все ж піднятий на них був Андрій. З другого боку, жоден з братів Чумаків ні на мить не звернув на Каїнову стежку, хоч як не намагалися “органи” вбити між ними клин смерті і підлоти. Людина володіє вибором, стати Каїном чи бути братом – вирішує кожен самостійно. До такої думки підводить письменник.

Саме у Гетсиманському саду молився і звертався до свого Отця Ісус, перед тим, як Юда видав його переслідувачам. Саме в Гетсиманському саду зазнав Ісус, котрий, як син Божий вже знав свою долю, а як людина страхався її, саме тут зазнав він найлютіших духовних мук перед лицем людського гріха. Саме тут відчув він, оточений учнями і багатьма людьми, повну самотність, беззбройність і приреченість перед силами зла, невідворотність того, що повинно було з ним статися. Саме тут же Ісус виказав незламність і твердість свого духу.

Вічне протистояння добра і зла у світі реалізується у творі у чітко окреслених письменником двох категоріях персонажів – в’язнів і слідчих. За соціальними і національними ознаками її мешканців тюремна камера нагадує зменшену модель України. Сталінська репресивна машина зачепила і росіян, і євреїв, і поляків, і вірменів, і німців. У більшості випадків у в’язницях перебувають не контрреволюціонери, а ті, хто вірили в соціалістичні ідеали. Показовими в даному контексті є слова Санька Печенізького, який сидить за терор, оскільки прагнув помсти за розкуркулення батьків: “всі тут сидять безневинно… Тільки ми з вами сидимо правильно, тільки нас двоє. Та й то один тьомний як черевик”.

Зображаючи більшовицьке “правосуддя”, І. Багряний розгортає перед читачем своєрідний путівник-довідник в’язниці. Тут представлені різні форми тюремного побуту, звичаї, жаргон, атмосфера взаємин між заарештованими, а також допити, виконання вироків, тортури (побиття, шантаж та ін.). В романі вражають не стільки деталізовані описи катувань, скільки сила характеру героя, який у безнадійному стані зумів зберегти свої переконання. Боротьба між слідчим і в’язнем осмислюється як вічне протистояння добра і зла, коли добро не завжди перемагає. Проте в цій сутичці, у цьому протистоянні головним є те, що людина усвідомлено бунтує проти системи.

У “Саду Гетсиманському” представлено три мотиви: мотив самотності, особливо сильної яскравої особистості, мотив невідворотності долі, мотив зради. У романі люди у масі своїй є поганими (так, у Біблії Юда усвідомив свій гріх і розкаявся, а священик Жгут навіть не зрозумів власного гріха, того, що він зробив). Настали часи, коли Бог перестає втручатися безпосередньо в життя, а робить це руками людини.

Андрій у романі – впертий, витривалий, але самотній! Штурман, Санька, Петровський, Андрій розуміють, на що вони йдуть, їхні переконання дуже сильні, адже сталінська машина – зло, усвідомлене протистояння злу, людина може витримати все, якщо поставить собі це за мету.

Мотив Каїна і Авеля втілений у образах Донця та Андрія, Миколи та Андрія. Донець дозволяв собі розмовляти українською мовою, бо хоч вони з Андрієм були схожими, слідчий вважав себе сильнішим за Андрія. Згодом Донець спілкується російською мовою, оскільки він – представник радянської системи. Образ Андрія – романтичний, проте сам роман – реалістичний. Радянська система зображена у романі як анти- та безнаціональна.

***

Роман “Тигролови” був написаний І. Багряним за 14 днів в 1944 р. у Львові і був представлений на літературному конкурсі, де зайняв перше місце. За жанром – це пригодницький роман, який умовно можна віднести до вестерну. Риси вестерну у романі: головний герой – одинак; чітке протиставлення добра і зла, яке втілене у образі головного героя і головного негідника. Кожен з них має друзів та помічників, але головна боротьба йде сам на сам; екзотичне місце дії; обов’язковий хепі-енд, навіть якщо герой-одинак протистоїть системі; напружений сюжет.

Роман “Тигролови” декілька разів перекладався німецькою, англійською, голландською мовами, мав величезну популярність.

Назва твору є символічною. Змінивши її з початкової “Звіролови” на “Тигролови”, Іван Багряний суттєво поглибив змістові акценти розповіді. Тигр – один з наймогутніших і найнебезпечніших диких звірів. Родина Сірків, живучи в єдності з навколишньою природою, навчилася приборкувати цих звірів. Автор стверджує мужність, фізичну та моральну силу Сірків, представників українського народу, їхню здатність перемагати найтяжчі обставини. Через мотиви утечі й “польованої людини” образ Григорія Многогрішного також асоціюється з цим сильним, сміливим і волелюбним диким звіром. Іван Багряний показує становлення “нового українця”, який зможе здолати дракона, і таким чином вибороти право свого народу на майбутнє. Нащадок козацької шляхти (гетьмана Дем’яна Многогрішного) вступає у боротьбу і вбиває “новітнього тигролова”, уособлення радянської імперської системи майора Медвина.

Головні риси “Тигроловів”: сім’я Сірків – тигри, які приречені, оскільки тигрів ловлять живцем; Медвин – або тигр певний час, або тигролов; система – і тигр і тигролов. Система не дозволить доживати вільними мисливцями синові з дружиною та сім’ї. Експрес – це соціалістичний рай. Паралельно показано пекло Гулагу, звідки втікає Г. Многогрішний. (Його предок – гетьман Многогрішний був першим політв’язнем Сибіру. Многогрішний – герой, бо він любить свою Батьківщину, і це його єдиний гріх).

Головні герої: Григорій Многогрішний – молодий інженер-авіатор. Нащадок славного українського гетьмана Дем’яна Многогрішного. Засуджений на 25-літнє ув’язнення, але втікає з поїзда, коли “стрибнув у певну смерть, але не здався. Дев’яносто дев’ять шансів проти одного було за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув”. Наталка Сірко – “бистроока, мов горлиця”, вціляє на полюванні не гірш за батька, а тайменя в річці ловить, як ніхто. Гриць Сірко – “густобровий, кремезний парубок”, молодий, спритний мисливець, відданий чоловічій дружбі й родині. Денис Сірко – несхибний мисливець, справжній господар тайги. Сірчиха – працьовита дружина Дениса, “в очіпку, рясній стародавній спідниці”, охороняє затишок і тепло у хаті. Майор НКВС Медвин – “професійний тигролов”, що їде на пошуки безстрашного і відчайдушного втікача, який кинув виклик самій системі.

Сюжетна канва роману побудована навколо двох постатей – Григорія Многогрішного і майора НКВС Медвина. Їх двобій – це боротьба Людини із світом пітьми і пекла. Автор, як очевидець, змальовує страшні картини знущання над людьми, приниження їх людської гідності, насильства, приреченості на забуття в пеклі концтаборів. Юнак тікає з ешелону смерті – і в сотень інших арештантів піднімається дух, з’являється надія хоч не на порятунок, а на помсту своїм мучителям. Блукає в нетрях у пошуках порятунку й безпечного місця – і рятує дівчину-мисливця від розлюченої ведмедиці, хоча сам був на межі смерті від фізичного виснаження. Користується гостинністю українського роду Сірків із Зеленого Клину – і стає їм за сина та брата, партнера у полюванні. Закохується в Наталку, страждає, але приховує свої почуття, щоб не наражати дівчину на небезпеку, – і дає їй врешті-решт омріяне щастя взаємної любові.

Тигр Григорій повертається додому в тайгу, додому, майже в українську хату – Зелений Клин в тайзі. Григорій зрозумів, що він не в Україні, після розмови з матір’ю Наталки (біла хата, вишневі садки). Григорій потрапляє в ідилію українців. Сім’я складалася з батька, матері, Грицька, Наталки. Григорій дивився на них, як на втілення своєї мрії, як на свою сім’ю, тому імена Григорій-Грицько – однакові. Сім’я – віддзеркалення його власної сім’ї. Риси Григорія – чесність, мужність, впертість, непокірливість, вміння відрізняти.

Середовище формує характер людини, Сірки – козаки, бо не відчули сталінської системи, обставини витравили лінь, плаксивість (Наталка не плаче – асоціації та паралелі з Наталкою-Полтавкою).

Григорій піймав свого тигра – як живого звіра, так і Медвина. Сцена в ресторані – “все моє” – Григорій і Грицько – бо мають право, мають гроші. Неприродний блиск очей – душевні наркомани, які живуть у видуманому світі.

Образ Григорія Многогрішного набуває символічного значення: він уособлює нескорену й волелюбну Україну, кращі сини якої борються за її незалежність.