Своєрідність дитячих образів у творчості Чарльза Діккенса

 Тема: Своєрідність дитячих образів у творчості Чарльза Діккенса

                                                                      

Рубрика: Філологія, зарубіжна література 
Вид: курсова, навчальний матеріал, стаття
Мова: українська
Кількість сторінок: 30
Ціна: 100 грн.

Замовити повний варіант роботи

Дитина і дитинство є однією з провідних та універсальних тем світової літератури, оскільки дитинство – така ж загальнолюдська категорія, як народження, життя, смерть. Це явище вічне і особливе водночас, тому відповідно відображається в будь-якій національній літературі.

Першовідкривачем дитячої теми в літературі реалізму вважається Чарльз Діккенс (Charles Dickens) – видатний англійський письменник, символ англійської літератури вікторіанської доби. Метою Діккенса був показ реального життя, а також проповідування добра. Діккенс дотримувався ідеалістичних поглядів і вважав, що покращення життя людей можливе лише за умови удосконалення його моральності. Зосередження уваги письменника на проблемах добра і зла, визнання людини найвищою цінністю у світі, де повинна здійснюватися повага до гідності та розуму людини, її права на щастя в житті, вільного вияву природних почуттів і здібностей, заперечення визначального впливу на людину її соціального походження характеризує його як видатного гуманіста. Власну гуманістичну концепцію Діккенс втілив завдяки аналізу категорії дитинства, яка була ключовою у світосприйнятті письменника.

Актуальність даної роботи обумовлена постійним інтересом до теми дитинства в літературі, науці, психології, соціології, а також загальнокультурним значенням питання про гуманне ставлення до дітей в сучасному суспільстві.

Вивчення дитинства – складний процес. Феномен дитинства надзвичайно багатогранний, тому породжує понятійне різноманіття: категорія дитинства, тема дитинства, образ дитинства, дитячі образи, концепт дитинства, спогади про дитинство, світ дитини та дитинства, психологія дитинства і багато інших. Часто лише літераторам доступне розуміння найпотаємніших закутків дитячої психології, особливостей світосприйняття дитини, тому в літературознавстві актуальним є міждисциплінарний підхід (наприклад з точки зору психології та літератури), а також уточнення термінології.

У творчості Діккенса образ дитинства стає індивідуальним і розкривається через систему дитячих персонажів, однією із функцій цієї системи є показ моральності дорослих героїв, а також формування світу дитинства, рівноцінного світу дорослим. Саме з означених вище підходів творчість Діккенса в українському літературознавстві є недостатньо розкритою.

Метою наукової роботи є аналіз образів головних героїв на матеріалі трьох найвизначніших творів Ч. Діккенса “Пригоди Олівера Твіста”, “Домбі і син”, “Життя Девіда Коперфілда, розказане ним самим.”

Світ дитинства складний і багатогранний. Це – світ спілкування дитини з людьми, соціальних взаємин, світ предметів та пізнання, світ історії та культури.

Проблеми дитинства знаходяться на перетині наук: філософії та психології, соціології та археології, антропології та етнографії, історії культури та літературознавства.

Дослідники психології та соціології дитинства І. Кон, М. Мід наголошують, що дитинство, хоч і всім добре відоме, але малозрозуміле явище. Дитинство в індивідуальному варіанті – це, як правило, стійка послідовність актів дорослішання зростаючої людини, її стан у переході “до дорослості”. В узагальненому змісті – це сукупність дітей різного віку, що складають “дорослий” контингент суспільства [12, 7; 15, 10].

Спеціального визначення “дитинства” у філософських, педагогічних, соціологічних словниках немає. У психологічній літературі виокремлено два підходи у трактуванні категорії дитинства: 1) початковий період онтогенезу (від народження до підростаючого віку), 2) соціокультурний феномен, що має свою історію розвитку, конкретно-історичний характер [10, 25].

На характер і зміст дитинства впливають конкретні соціально-економічні та етнокультурні особливості суспільства. Д. М. Фельдштейн відзначає, що узагальнене найменування – дитинство – найчастіше вживається в соціально-практичному, соціально-організаційному плані. При цьому дослідник підкреслює, що відсутнє наукове визначення дитинства як особливого стану, який виступає складовою частиною загальної системи суспільства, не розкрита субстанційна сутність дитинства [10, 25].

В розвитку суспільства і людини все гостріше вимальовується завдання поглибленого пізнання дитинства, причому не поведінки дитини, а розвитку дитини у дитинстві і значення дитинства для суспільства. Адже дитинство – складний, самостійний організм, невід’ємна частина суспільства, суб’єкт взаємостосунків з дорослим світом. З огляду на це, винятково важливим є розгляд культурного контексту розвитку дитинства, набуває значення аналіз реального соціального середовища, в якому формується дитинство [30]. Дитинство як соціокультурний феномен поєднує складні соціальні, психологічні, історико-культурні характеристики, а також відграє вагому роль у поступальному розвитку суспільства. Окремою складовою залишається взаємодія зі світом дорослих.

Вивчення дитинства є складним завданням. Це обумовлено тим, що діти не можуть прямо говорити про себе, усвідомлювати себе. Дитячі почуття, емоції, мрії, дитяча картина світу, загалом усе те, що наповнює внутрішній простір дитини, з часом забувається (або витісняється). Перебуваючи у дорослому віці, людям не вдається зберегти цілісного явлення про світ та про себе. Саме тому необхідним є також звернення до літератури, оскільки саме письменники та поети за допомогою слова здатні проникнути у дитячу свідомість та несвідоме, зберегти та передавати особливості дитячого світовідчуття та світосприйняття, відтворити дитячу картину світу.

Отже, можна стверджувати, що категорія дитинства є дуже складною та багатогранною, її сутністю є не лише сукупність дітей, але й особливе світосприйняття, окремий дитячий світ, поведінка в соціумі, історична традиція та культура. Пізнати та дослідити світ дитинства можливо лише завдяки застосуванню цілого комплексу психологічних, соціологічних, педагогічних, літературних, історичних методів. Дитинство як соціокультурний феномен поєднує складні соціальні, психологічні, історико-культурні характеристики, а також відграє вагому роль у поступальному розвитку суспільства.

Неможливо переоцінити значення художньої літератури для відкриття дитинства.

Інтерес до дитинства та й поняття дитинства фактично було відсутнім до XVIII століття. Дослідження в образотворчому мистецтві довели, що до ХІІІ ст. до дитячої теми мистецтво не зверталось. Дитячі образи в живопису того часу – це релігійні зображення ангелів, дитятка Ісуса та змалювання дитини як душі померлого; реальних дітей не зображали.

Образ дитинства в літературі протягом своєї еволюції отримував різні інтерпретації. Особливо відчутно тема дитинства почала звучати з часів виховних теорій просвітителів й остаточно утвердила свої позиції в ролі пріоритетної на межі XVIII –XIX століть.

Але по-справжньому тема та образ дитинства розкрилися у творчості письменників-реалістів, зокрема Ч. Діккенса.

Чарльз Діккенс є першовідкривачем дитячої теми в англійській літературі. Він першим глибоко та повноцінно досліджує тему дитинства. Він створив цілу галерею дитячих образів, серед них – Олівер Твіст (роман “Пригоди Олівера Твіста”), Поль Домбі-син (роман “Домбі і син”), Девід Коперфільд (роман “Життя Девіда Коперфільда, розказане ним самим”). Дитина у творчості письменника – носій найкращих людських якостей: віри в правду та справедливість, безкорисливої доброти, любові.

“Пригоди Олівера Твіста” відкривають дитячу тематику у творчості Чарльза Діккенса. Розкриваючи образ Олівера, письменник ставить знак рівності між дитиною та добром. 

Образ Олівера Твіста не лише сентиментальний, але й ідеалізований: світ зла не заплямував чистоту його душі. Характер Олівера не змінився. Таким чином, соціальні конфлікти поступилися місцем ідилічному щасливому завершенню. Щирість, жаль до людей, намір жертвувати собою задля них – це якості задля яких варто жити. Вони є або їх немає незалежно від того, на якій соціальній сходинці перебуває людина. Але без них життя втрачає сенс...

Автор наголошує, що дитина – особистість, гідна поваги у світі дорослих. Значення образу Олівера у романі полягає у тому, щоб повернути суспільству гуманне ставлення до дитини.

Образ маленького Поля Домбі є трагічним. Він – жертва диктатури світу дорослих. Геніальне дитяче світосприйняття, коли дитина мислить як дорослий, проте залишається щирим, добрим, світлим втіленням чистоти, програє у жорстокому світі. Оскільки дитинство – це втілення добра, воно не може бути матеріальним.

Головним завданням Діккенса у романі “Девід Коперфільд” є показ, на прикладі образу малого Девіда, що дитинство є найвагомішим періодом у формуванні особистості. Закладені в душу малого Девіда добро, любов, щира віра в людей дозволили йому вийти переможцем у складних життєвих обставинах та не втратити себе.

Категорія дитинства є ключовою у творчості Діккенса. Відбувається певна еволюція у зображенні та характеристиці дитячих образів. Дитинство у Чарльза Діккенса – це не просто ранній період людського життя, а щаслива пора, спогади про яку дозволяють долати життєві труднощі, це власне саме життя.

Загалом Діккенс розпочав з того, що утвердив розуміння однозначно доброго, гуманного ставлення до дитини у романі “Пригоди Олівера Твіста”, продовжив вивчення особливостей дитячого світосприйняття у романі “Домбі і син” на прикладі образу Поля Домбі-сина, і продемонстрував яким чином дитинство, і закладені в ньому основи світосприйняття, формують дорослу особистість у романі “Девід Коперфільд”. Своєрідність дитячих образів у творчості Ч. Діккенса полягає в тому, що вони створюють неповторний унікальний гуманний світ дитинства як самоцінності (нарівні зі світом дорослих), утверджують в думці, що дитина є повноцінною особистістю з особливим поглядом на світ, часто правдивішим і правильнішим, ніж у дорослих, доводять, що кожна доросла людина родом з дитинства, формують переконання, що світ дитинства є визначальним для розвитку людства, це цілий всесвіт, який дорослим необхідно пізнавати щодня.